Після кількох років торгів Мінськ погодив усі 28 дорожніх карт інтеграції Росії та Білорусі.

Чи означає це, що Лукашенко остаточно капітулював? І що вже незабаром від білоруського суверенітету не залишиться ані сліду? Прохитросплетіння російсько-білоруських відносин читайте в цікавій статті редактора "Європейської правди" Юрія Панченка Примус до інтеграції: які наслідки матиме угода Лукашенка з Путіним.

Росія і Білорусь узгодили всі 28 програм інтеграції держав.

Підписання документів, найімовірніше, відбудеться 4 листопада у Москві. Показово, що для цього обрана символічна дата – в цей день у РФ святкують День народної єдності, свято, пов’язане з подіями 1612 року, коли польський гарнізон Москви капітулював перед народним ополченням Мініна та Пожарського.

Іншими словами, датою підписання угоди між Білоруссю та РФ було обране свято, яке асоціюється з віковічним протистоянням із Заходом.

Виконання обумовлених дорожніх карт не означає втрати Мінськом свого суверенітету.

Адже у них не йдеться про створення наднаціональних органів, які контролюватимуть фінансову чи монетарну політику Білорусі.

Крім того, реалізація дорожніх карт забере щонайменше два роки. А відповідно, ці два роки Лукашенко зберігає за собою можливість торгуватися, вимагати прийняття документів у найбільш вигідних для себе формулюваннях, а головне – вимагати, щоб ця робота постійно "підживлювалася" все новими й новими кредитами з боку РФ.

На відміну від інших можливих поступок з боку Білорусі, дорожні карти – найменша з можливих поступок з боку Лукашенка.

До того ж ця поступка дає йому можливість розраховувати на нові фінансові дотації з боку РФ.

Але, разом з тим, самопроголошеному президенту Білорусі все таки довелося піти на декілька неприємних поступок. 

Досі він ставив категоричною умовою, що в обмін на узгодження карт Москва має погодитися продавати газ Білорусі за внутрішніми російськими цінами. Цього не відбулося – Росія погодилася лише зберегти ціни на газ у наступному році на рівні нинішнього.

Також до візиту до Москви Лукашенко заявляв про плани отримати новий кредит у 3 млрд доларів. Цього теж не сталося.

Єдина вагома поступка, на яку пішла Москва – згода на обговорення фінансових компенсацій Мінську за впровадження так званого податкового маневру. Проте суму цих компенсацій ще доведеться узгоджувати. І не факт, що вона відповідатиме очікуванням Лукашенка.

Чому Кремль отримав стратегічну перевагу в діалозі з Мінськом? Що має показати Заходу і що має дати Лукашенку нинішня угода? Більше деталей в статті редактора "Європейської правди" Юрія Панченка Примус до інтеграції: які наслідки матиме угода Лукашенка з Путіним.