На початку 2000-х Україна вважала своїми "стратегічними партнерами" майже 40 країн. Проблема в тому, що стосовно переважної більшості з них "стратегічний" статус нічим не підкріплений.

Віднедавна ситуація змінилася. Стратегія національної безпеки та Стратегія зовнішньополітичної діяльності України, ухвалені за останній рік, формально визначили перелік стратегічних партнерів. Детальніше про них та взагалі про те, чи з’явилася в них ясність, читайте в статті кандидатки політичних наук, головної редакторки UA: Ukraine Analytica, директорки безпекових програм Ради зовнішньої політики "Українська призма" Ганни Шелест Партнерство без правил: як Україна визначила своїх головних союзників у світі.

Попри те, що два загальнодержавних документи містять перелік стратегічних партнерів, одночасно вони створили також додаткові запитання.

Проблему варто розділити на дві частини.

Перше – це питання критеріїв, тобто чому ми вважаємо ту чи іншу країну стратегічним партнером.

Друге – питання категоризації, тобто розподілу на "типи" стратегічних партнерів. 

Обидві стратегії розмежовують країни по групах, використовуючи щодо них декілька різних термінів, але жодна з них не визначає, в чому полягає відмінність. Більш того, деякі країни навіть у цих двох документах потрапили у різні категорії.

Без максимально чіткого визначення критеріїв стратегічного партнерства або хоча б виразного пояснення, чим один тип партнерства відрізняється від іншого, Україні буде важко не тільки визначити свої пріоритети, але й, що важливіше, донести це до наших "стратегічних партнерів".

Партнерство – це навіть "більше ніж танго", воно вимагає участі двох або як мінімум двох держав.

Тому передусім важливо, щоб і наші партнери вважали наші відносини стратегічними. І от із цим з проголошеними стратегічними партнерами України, на жаль, не завжди складається.

Детальніше про країни, які Україна вважає своїми стратегічними партнерами, читайте в матеріалі Ганни Шелест Партнерство без правил: як Україна визначила своїх головних союзників у світі.