"Ніякої зброї для кризових районів" – за цією формулою вже багато років живе німецька зовнішня політика. 

Про те, які наслідки у реальному життя має слідування цьому принципу і чи завжди такі дії Берліна запобігають зростанню насильства, читайте в статті ексдепутатки Бундестагу (1983-2017), засновниці Ліберального модерного центру (Німеччина) Марілуїзе Бек "Збройні" помилки Німеччини: чому політика Берліна часом сприяє конфліктам у світі.

Часом відмова Німеччини постачати зброю для захисту лише посилює тих, хто атакує. Український приклад тут не єдиний.

Приклад перший: Ізраїль. Рішення Генеральної Асамблеї ООН у 1948 році розділити британську підмандатну територію в Леванті на єврейські та палестинські держави призвело одразу після рішення ООН до нападу шести арабських країн на тимчасову державу Ізраїль як "оселю" єврейського народу. 

6 жовтня 1973 року Єгипет, Сирія та інші арабські держави напали на Ізраїль. Країна не була добре підготовлена до цієї атаки, втрати людей та матеріальних ресурсів були величезними. 

За тиждень у ізраїльської армії закінчилося озброєння. Тільки рішення США постачати Ізраїлю зброю запобігло поразці. Ця зброя була доставлена ​​до Ізраїлю через Азорські острови, частково з американських запасів, що зберігалися у Німеччині.

У відповідь арабські держави припинили постачання нафти.

На той час канцлером Німеччини був Віллі Брандт. 24 жовтня державний секретар у Міністерстві закордонних справ вимагав від посланника США Франка Кеша припинити постачання американської зброї "з використанням території Федеративної Республіки Німеччина". 

Цілком можна зробити висновок: нафта для Німеччини була важливіша за самооборону держави Ізраїль на межі нищівної поразки.

Приклад другий: Югославія, що розпадалася. Белград був не готовий ділитися владою і вторгся у Словенію у червні 1991 року. Більшість техніки, що належала югославській армії, залишилася у Сербії. 

Влітку 1991 року південно-сербська армія разом із сербським націоналістичним ополченням напала на Хорватію, а навесні наступного року – на Боснію. 

Коли балканські партизани разом із сербською армією під командуванням генерала Младича та глави держави Мілошевича напали на малоозброєну Боснію, Європа запровадила заборону на постачання зброї до цього регіону.

Натомість боснійцям доводилося захищатися за допомогою примітивної зброї. А коли будь-яке нове селище потрапляло до рук сербських екстремістів – це означало вигнання, ґвалтування жінок та масові вбивства, в тому числі мирного населення.

Про те, чи відступає Німеччина від принципу непостачання зброї, та про уроки для України читайте у матеріалі Марілуїзе Бек "Збройні" помилки Німеччини: чому політика Берліна часом сприяє конфліктам у світі.