16 березня 2022 року Міжнародний суд (МС) ООН у Гаазі задовольнив вимогу України щодо зупинення військового вторгнення Росії в Україну.

Про деталі зобов’язань Росії за наказом та про те, яку користь несе цей наказ для України, читайте в статті старшого юриста юридичної фірми "Астерс" Михайла Солдатенка та студента Національного університету Києво-Могилянська академія Дмитра Солдатенка Перше рішення з Гааги: що означає наказ Суду ООН у справі проти Росії щодо "геноциду".

Добровільно Росія не виконає наказ зупинити війну. У Кремлі вже заявили, що ігноруватимуть рішення МС ООН. Та й події останньої доби це підтверджують. Утім, такі дії Росії були загалом очікуваними, і вони не ставлять крапку в процесі.

Суд ООН неодноразово зазначав, що його накази про забезпечувальні заходи є обов’язковими до виконання сторонами. Тобто нинішні дії Росії, яка відкрито порушує наказ однієї з найавторитетніших судових установ, є ще одним порушенням міжнародного права.

Одним із юридичних наслідків цього є те, що в України з’являється потенційна підстава просити про виплату заподіяної внаслідок цього шкоди.  Про інший наслідок ми вже розповідали раніше: такі дії РФ підсилюють міжнародну позицію України та сприятимуть подальшому санкційному тиску та ізоляції Росії, а також світовій підтримці України.

Не можна повністю виключати і те, що події подальших днів та тижнів змусять Росію піти з України з власної волі, що, по суті, буде виконанням наказу Суду.

Слід одразу зазначити, що наказ суду не є фінальним рішенням по суті справи.

Він лише передбачає обрання обов’язкових для сторін тимчасових (запобіжних заходів) на момент розгляду справи судом, який може тривати багато років. Але хоч вони й тимчасові, на весь час розгляду спору Росія має обов’язок їх виконувати.

Якщо конкретніше, то своїм наказом Міжнародний суд ООН обрав такі запобіжні заходи для РФ:

(1)   Росія має негайно припинити так звану "військову операцію" на території України.

(2)   Росія має забезпечити, аби будь-які військові або нерегулярні формування під її управлінням, контролем та за її підтримки не здійснювали жодних кроків на виконання цієї "військової операції".

Отже, Суд однозначно наполягає, що Кремль не може проводити війну ні прямо, ні через своїх маріонеток.

Суд також наказав і Росії, і Україні не робити жодних дій, які можуть посилити або розширити спір між сторонами будь-якими чином.

Цікаво, що Росія, хоч і не брала участі у перших слуханнях, все ж таки комунікувала з Судом. Після слухань РФ подала до суду свої короткі пояснення, де наполягала, що МС ООН не має повноважень розглядати спір, бо він, мовляв, не стосується Конвенції про геноцид.

Свій напад на Україну РФ аргументувала потребою "колективного самозахисту" відповідно до статті 51 Статуту ООН.

Прикметно, що двоє з 15 суддів проголосували проти наказу - Кирил Геворгян з Росії та Сюе Ханьцинь з Китаю.

Суддя з Росії звернувся до бомбардувань військами НАТО Белграда в 1999 році. Проте, Україна - не Югославія.

Докладніше - у матеріалі Михайла та Дмитра Солдатенків Перше рішення з Гааги: що означає наказ Суду ООН у справі проти Росії щодо "геноциду".