Як Лукашенко спробував помиритися із Заходом

Останні пару тижнів різко змінили тональність заяв, що надходили з офіційного Мінська.

Вперше від початку російської агресії проти України білоруська влада почала надсилати сигнали, що суттєво відрізнялися від російських.

Це створює нове вікно можливостей для України. Та одночасно й ставить перед викликом: як саме варто скористатися такими можливостями. Про це пише редактор "Європейської правди" Юрій Панченко у статті Нові сигнали від Лукашенка: як Білорусь намагається уникнути відповідальності за війну.

Провал російського бліцкригу, а головне – невдала атака на Київ, змінили ситуацію для Лукашенка.

Потреба у білоруському плацдармі поступово зменшується (хоча і залишається для продовження ракетних ударів по території України), а відповідно, зменшуються і можливості отримати від РФ компенсації за введені Заходом санкції.

Нещодавно стало відомо, що голова білоруського МЗС Владімір Макей розіслав листи європейським колегам.

У Мінську пропонують почати переговори про поступове послаблення західних санкцій. 

Важливо, що цей лист – це не єдиний сигнал, який Лукашенко надсилає Заходу. Можна назвати щонайменше три інших.

Перший – наприкінці березня з в’язниці на домашній арешт перевели голову Союзу поляків Білорусі Анжеліку Борис, її звільнення довго добивалася Варшава.

Другий сигнал – Державний прикордонний комітет Білорусі заявив, що громадяни Латвії та Литви протягом місяця – з 15 квітня по 15 травня – зможуть в'їжджати до країни без візи.

І нарешті, ще один сигнал – у ЗМІ вже з'явилася інформація, що пункт розміщення мігрантів – залишок гучної міграційної кризи минулого року, за допомогою якої Лукашенко намагався шантажувати Захід, – вже майже порожній.

Чотири сигнали. Чи достатньо цього, щоб стверджувати, що це навряд чи є простим збігом? Напевно, що так.

Головне: альтернатив пошукам порозуміння із Заходом у Лукашенка вже немає.

Білорусь шле сигнали не лише Заходу, але й Києву. Зокрема, за прикладом РФ Мінськ створив перелік "недружніх" країн, але, на відміну від російського списку, в білоруському немає України.

Як Київ відреагував на цей сигнал? Формально, як і ЄС – проігнорував його.

Такий крок Києва відверто грає на руку Мінську: якщо вже Україна не хоче до кінця розривати торгові відносини з Білоруссю, то навіщо це робити ЄС?

Саме тому Києву варто не мовчати, а перехопити ініціативу у відносинах із Мінськом.

Докладніше - у матеріалі Юрія Панченка Нові сигнали від Лукашенка: як Білорусь намагається уникнути відповідальності за війну.