Заява президента Туреччини Реджепа Таїпа Ердогана  про готовність накласти вето на вступ Фінляндії та Швеції до НАТО виявилася справді сенсаційною.

Наразі все виглядає схожим на те, що така заява була скоріш запрошенням для західних країн до торгу.

Про те, чого ж прагне отримати Туреччина, читайте в статті редактора "Європейської правди" Юрія Панченка А Ердоган проти: навіщо Туреччині блокувати розширення НАТО.

Відразу після скандальної заяви Ердогана його речник та радник Ібрагім Калін заявив, що двері для вступу Швеції та Фінляндії до НАТО не зачинені, а все, чого прагне Анкара – це переговорів з країнами Заходу з низки цікавих для себе питань.

Спробуємо окреслити ключові питання, які Анкара воліла би винести на переговори.

Перше питання, яке фактично й було висунуте Ердоганом (нехай і завуальовано) як причина невдоволення Туреччини, стосується курдів та їхньої боротьби за незалежність.

Варто нагадати, що Робоча партія Курдистану та сирійські "Сили народної самооборони", які борються за відділення курдських земель, у Туреччині вважають терористичними організаціями.

Натомість політичних емігрантів, а також простих курдських біженців, часто членів цих організацій, охоче приймають на Заході, не переймаючись звинуваченнями турків на їхню адресу.

Як наслідок, у Фінляндії та Швеції є потужна курдська діаспора, а у Швеції є навіть депутати курського походження.

Легко здогадатися, як це дратує турецьку владу.

Навряд чи Швеція чи Фінляндія погодяться змінити своє міграційне законодавство на вимогу Ердогана. І ще складніше уявити видачу Туреччині осіб, що мають статус політичних біженців. Проте, схоже, що це питання було піднято не як вимога, я як привід для початку розмови.

Куди більше Туреччину непокоїть ставлення Заходу до військової операції на півночі Іраку – на території, заселеній саме курдами. Крім того, аналогічні дії Туреччина планує у Сирії. Виведення звідти російського контингенту суттєво спрощує реалізацію такого плану. Такі дії виглядають вкрай сумнівними з точки зору міжнародного права, тож Туреччина наперед зацікавлена домовитися про те, щоб Захід заплющував на це очі.

Решта вимог вже жодним чином не стосуються ані Фінляндії, ані Швеції, проте деяким чином стосуються й України.

Схоже на те, що ключова вимога Туреччини адресована саме до США і стосується питання продажу зброї.

Варто нагадати – у 2019 році Туреччина закупила у РФ чотири комплекси ППО С-400, сплативши за це $2,5 млрд. Такий крок явно суперечив політиці країн НАТО. У відповідь Сполучені Штати ввели санкції проти Туреччини, заборонивши їй продаж сучасної західної зброї.

Тож, питання зняття американських санкцій та відновлення контракту на продаж літаків (ідеально - F-35, але можливі варіанти), скоріш за все, і є ключовою вимогою Ердогана.

Вимогою, виконання якої турецький президент зможе продати електорату як перемогу над Заходом, що було би цілком незайве в умовах виборів, що наближаються.

Докладніше - в матеріалі Юрія Панченка А Ердоган проти: навіщо Туреччині блокувати розширення НАТО.