Залишився місяць до засідання Європейської ради, тобто саміту ЄС 23-24 червня, де лідери держав-членів ЄС розглядатимуть заявку України на вступ до Євросоюзу.

Європарламент підтримав надання Україні статусу кандидата ще 1 березня, одразу після заявки України 28 лютого. Причому абсолютною більшістю голосів – 637 з усіх 705.

Єврокомісія зараз готує свій висновок, на основі отриманих у квітні – на початку травня відповідей українського уряду на стандартний опитувальник ЄК.

Про те, що може завадити Україні отримати статус кандидата на вступ до ЄС, читайте в статті директора Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження" Дмитра Шульги Кандидатський статус для України: аргументи на користь та на шкоду Києву.

Очікується, що свій висновок Єврокомісія надасть не пізніше середини червня, і є сподівання, що він буде позитивним – тобто ЄК рекомендуватиме надання Україні статусу кандидата (і, можливо, визначить передумови для початку переговорів про вступ до ЄС).

Хоча можливий і варіант, коли під неформальним впливом деяких країн-членів Єврокомісія видасть не такий позитивний висновок і запропонує щось менше – наприклад, статус "потенційного кандидата" та/або якийсь набір передумов для отримання статусу повноцінного кандидата на вступ.

Виглядає так, що справді визначальною буде позиція Франції і Німеччини.

Ціла низка держав, особливо західноєвропейських, зараз вагаються і зрештою пристануть на те рішення, яке ухвалять Берлін і Париж. Саме на них варто зараз концентрувати наші зусилля.

Здавалося б, настільки все очевидно щодо отримання Україною статусу кандидата – що це ще далеко не вступ, а лише кандидатство; що є підтримка і громадян України, і громадян ЄС; що є об’єктивна відповідність країни критеріям, не гірша, ніж у інших країн-кандидатів; що це рішення сприятиме і якнайшвидшому завершенню війни, і післявоєнній відбудові.

У чому ж тоді полягає проблема?

Два ключові аргументи, які доводиться чути у контексті неможливості надання Україні статусу кандидата – це Балкани і потреба реформи самого Євросоюзу.

Мовляв, надання кандидатства Україні буде несправедливим стосовно країн Західних Балкан, які вже давно отримали статус кандидата, але їхні переговори про вступ до ЄС забуксували.

Ну, але тут Україна не винувата. Кожна країна має відповідати за себе і оцінюватися відповідно, і не може бути заручником проблем, які можуть виникати у інших країн.

Щодо аргументації про потребу реформи Євросоюзу перед розширенням, то тут треба розуміти, що саме мається на увазі і чи це суперечить нашому статусу кандидата.

Німеччина і Франція прагнуть перейти на процедуру прийняття всіх рішень у Раді ЄС за принципом кваліфікованої більшості голосів, а не консенсусу. Це для того, щоб весь Євросоюз не міг бути заручником в одного його члена. Наприклад, коли нафтове ембарго проти Росії блокує тільки Угорщина.

Можна цілком погодитися, що такі реформи у ЄС абсолютно відповідають нашим інтересам і матимуть підтримку України. Але це не привід для того, щоб зараз відмовляти у наданні статусу кандидата.

Докладніше - в матеріалі Дмитра Шульги Кандидатський статус для України: аргументи на користь та на шкоду Києву.