Європейському Союзу варто негайно переглянути свою довгострокову стратегію та зосередитися на здобутті перемоги. Перемоги у виснажливому марафоні.

Нам відомо, що Путін має "Стратегію щодо України", котра передбачає повне знищення України, щоб вона вже ніколи не стала успішною державою.

Нам також відомо те, що завдяки загарбницьким діям Путіна українці виробили та погодили свою власну стратегію: захищатися від російської агресії та тікати на геополітичний Захід, якомога швидше і глибше.

А яка "Стратегія щодо України" на самому Заході та особливо у Старій Європі? Цього не розуміють ні у самій Старій Європі, ні в Україні. Допоки немає стратегії, не буде і рішень.

Однак існує надія, що затяжна війна таки змусить Європу замислитися над амбітною стратегією і навіть розпочати її впровадження, йдеться у колонці депутата Європарламенту, колишнього прем'єр-міністра Литви Андрюса Кубілюса Робота над помилками: чому у ЄС має з'явитися прагнення до возз'єднання з Україною.

Андрюс Кубілюс вважає, що стратегією Євросоюзу щодо України має бути прийняття України в Європейський Союз у 2030 році. А до цього, після війни, Україну необхідно повністю відбудувати.

Чому членство України в Європейському Союзі та швидка відбудова післявоєнної країни критичні для самої Європи?

А тому, пояснює автор колонки, що тільки за цих умов Європа зможе впливати на перетворення нашого спільного європейського континенту на простір миру та безпеки і назавжди позбутися загрози з боку авторитарного, фашистського режиму в Кремлі.

Зі здобуттям Україною членства в ЄС простір демократії і добробуту на європейському континенті значно розшириться, що врешті-решт спонукає внутрішні перетворення у самих Росії та Білорусі.

До сьогодні в Старій Європі вважали, що Україна, Молдова та країни Західних Балкан – лише якісь іноземні жебраки, що просяться до клубу багатіїв, тоді як у самому клубі їх бачити ніхто не хоче, тому і вигадують безліч критеріїв та відмовок, щоб зручніше було публічно відмовляти їм у членстві.

Ми, зазначає депутат Європарламенту, маємо замінити філософію "геополітичного ледарства" на філософію "геополітичної сміливості та розширення".

Саму стратегію розширення слід перейменувати з "процесу вступу до Європейського Союзу" на "процес возз'єднання з Європейським Союзом", коли обидві сторони прагнуть об'єднатися, тому що це вигідно і є в їхніх спільних стратегічних інтересах.

За минулі роки Європа, керуючись філософією "геополітичного ледарства", вигадала безліч псевдоаргументів, щоб виправдати це саме ледарство та втрату "апетиту до розширення".

Серед іншого західні політики згадують наступні псевдоаргументи: розширення Європейського Союзу спровокує Путіна на агресію; членство України в ЄС та післявоєнна відбудова країни дорого коштуватимуть європейським платникам податків; Україна не поділяє європейські цінності, корупція в країні шалена, а верховенство права зовсім не працює; інститути Європейського Союзу не готові до подальшого розширення; європейські виборці втомилися від політики розширення.

Докладніше про те, як ламаються ці кліше контраргументами, і чому для Євросоюзу стратегічно важливо прийняти до себе Україну - у колонці Андрюса Кубілюса Робота над помилками: чому у ЄС має з'явитися прагнення до возз'єднання з Україною.