Кілька останніх років Сербія не тільки намагається довести своє лідерство на Західних Балканах, але й знайти своє місце у глобальній геостратегічній грі.

Сербія балансує, іноді досить ризиково, між головними світовими гравцями.

Про те, як Сербія вибудувала політику багатовекторності читайте в матеріалі кандидата історичних наук, тимчасового повіреного у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік) Володимира Цибульника Багатовекторна Сербія: що формує зовнішню політику Белграда і де межі її дружби з РФ.

Часто зовнішню політику Белграду описують як постійну боротьбу між російським та європейським векторами. Втім, цих векторів щонайменше чотири.

Сербська влада забула, що Росія підтримала міжнародні санкції проти Сербії під час війни наприкінці минулого сторіччя.

За наявними даними, ціна російського газу для Сербії - десь між $270 та $420. Вона і далі залишатиметься досить привабливою, але за одно умовою – Белград не має приєднуватися до антиросійських санкцій.

До того ж, РФ підтримує перетворення Сербії в озброєного монстра регіону.

Міністр внутрішніх справ Александр Вулін розширив співпрацю генштабів Росії та Сербії, які навіть напрацювали план спільної військової операції проти Косова.

А ще - він перший сербський політик, який у статусі міністра оборони в грудні 2020 року офіційно проголосив концепцію "сербського світу", яка стала своєрідним римейком старої ідеї "Великої Сербії". Вона схожа з "рускім міром" - "захистимо всіх сербів, де б вони не жили".

В основі московського напрямку зовнішньої політики Белграда лежить фейковий міф про багатовікову дружбу двох народів, енергоносії, зброю, "сербсько-рускій мір", православну церкву.

Проте Москва ніколи не була ані партнером, ані захисником. Вона лише використовує Белград у своїх цілях.

Ще за 7 років до того, як Росія почала свій газовий шантаж - у 2015 році - Белград почав замислюватися про пошук нових постачальників газу та нафти.

Недавно декілька представників сербської влади визнали, що вони активно шукають не тільки альтернативних Росії постачальників газу, але й готуються зовсім від нього відмовитися вже найближчим часом.

Водночас у Белграді починають розуміти, що втрати від співробітництва з країною-ізгоєм починають перевищувати прибутки. І це вже починає впливати на співпрацю з РФ.

Сербія розглядає КНР як державу, яка дає змогу диверсифікувати джерела придбання зброї та інвестицій, а також покращити транспортну інфраструктуру.

Завдяки Китаю у Белграда з’явилася можливість зменшити залежність від Росії та безболісно відмовлятися від російських пропозицій.

Сербський президент мріє привести країну у Євросоюз, і на цьому шляху вже зроблено чимало.

З 2012 року Сербія має статус країни-кандидата на членство і веде переговори за 22 з 35 глав Acquis Communautairе.

Значним досягненням стало відкриття переговорив одразу по 4 главах.

Ще нещодавно у Сербії та ЄС були переконані, що країна може стати повноправним членом у 2025 році - та зараз ця впевненість зникла, оскільки з’являються ознаки відкату та призупинення необхідних реформ.

Вучич, хоче і далі отримувати поки що дешевий російський газ, а з іншого - мати доступ до європейських коштів. А Вулін заявив, що йому той ЄС непотрібний.

У Європарламенті навіть пролунала пропозиція "заморозити" переговори з Сербією, якщо вона не змінить проросійську позицію та не відновить переговори з Косово.

Охарактеризувати зовнішню політику Сербії можна так: "бути господарями на Західних Балканах та дружити з великими світовими гравцями, нікому нічого не обіцяючи".

Проте можливостей для такої політики у Белграда залишається все менше.

Детільніше -  в матеріалі кандидата історичних наук, тимчасового повіреного у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік) Володимира Цибульника Багатовекторна Сербія: що формує зовнішню політику Белграда і де межі її дружби з РФ.