Туреччина є членом НАТО, має митний союз із ЄС і є стратегічним партнером України. Разом з тим офіційна Анкара не долучилася до санкційного режиму проти Росії.

Та навіть більше, з початком російської агресії в Україні Туреччина поступово перетворилася на тиху гавань для російського підсанкційного бізнесу, олігархів і туристів.

Тепер, за інформацією Financial Times, західні країни, зокрема члени ЄС, розглядають можливість запровадження санкцій проти самої Туреччини.

Про те, що зумовлює такий курс Анкари і чи здатна загроза західних санкцій змусити її змінити цю позицію читайте в статті старшого аналітика Центру досліджень сучасної Туреччини (Карлтонський університет) Євгенії Габер Чому Туреччина не приєдналася до західних санкцій та чи буде вона допомагати РФ їх обходити.

"Особлива" позиція Туреччини щодо неприєднання до санкційного режиму має декілька причин – від концептуальних до цілком прагматичних.

По-перше, турецька влада не визнає санкції дієвим інструментом зовнішньої політики.

По-друге, відмову долучатися до санкційного режиму проти РФ Анкара пояснює необхідністю збереження діалогу з Москвою для успішного посередництва.

По-третє, питання санкцій є надзвичайно чутливим для самої Анкари, адже Туреччина багато років перебуває під санкціями західних партнерів – ЄС, Канади та США, насамперед в оборонно-промисловій сфері.

По-четверте, в країні зростають антизахідні настрої, які ускладнюють приєднання Туреччини до будь-яких "західних політик", особливо обмежень щодо Росії, Ірану, країн Близького Сходу та Африки.

Нарешті, ключову роль грає внутрішньополітичний чинник.

Як далеко може зайти Туреччина у порушенні західних санкцій?

Тоді як в торговельно-економічній сфері Росія досі залишається бажаним партнером для Туреччини, у галузі безпеки, військово-технічної співпраці та оборони РФ – це суперник, а НАТО – хоч і проблемний, але партнер, який неабияк посилює позиції Анкари у її запеклій дружбі з Москвою.

Відновлення співпраці по F-16 та інших видах озброєння, в яких дуже зацікавлена Анкара, – не менш приваблива пропозиція, ніж "разовий переказ "Росатомом" декількох мільярдів доларів на рахунки турецьких банків. 

Так само не слід забувати і про те, що саме Євросоюз – а не РФ – залишається головним торговельним партнером Туреччини.

Разом з тим, запровадження нових західних санкцій проти Туреччини спричинить у турецькому суспільстві чергову хвилю обурення "підступними західними імперіалістами", що "хочуть послабити Туреччину" політично та економічно.

Не має жодних сумнівів, хто радо скористається цією нагодою підставити плече "євразійської дружби".

Запрошення до Шанхайської організації та БРІКСу від Москви вже лунали. Наступними будуть запрошення до ОДКБ.

Тоді як покарання Анкари "батогом" за порушення санкцій може мати зворотній ефект, існує чимало "пряників", якими можна заохотити Туреччину переоцінити важливість російського "Міру" – в турецьких банках і у турецьких політичних колах.

Наприклад, повернувшись до питання F-16. Або згадавши про мрії турецького керівництва перетворити країну на "енергетичний хаб" Європи, цього разу – без отруйного російського газу.    

Докладніше - у матеріалі Євгенії Габер Чому Туреччина не приєдналася до західних санкцій та чи буде вона допомагати РФ їх обходити.