У Чорногорії президент намагається розпустити парламент, а парламентська більшість ініціює імпічмент президенту.

Ситуацію ускладнює той факт, що Конституційний суд, який має ставати арбітром у подібних кризах, у країні не працює. І не факт, що зможе запрацювати у найближчому майбутньому.

Про те, як найменша балканська країна підійшла до такої глибокої кризи і хто має найбільші шанси перемогти у цьому протистоянні, читайте в статті редактора "Європейської правди" Юрія Панченка Криза довела до імпічменту: як Чорногорія обирає між шляхом на Захід та "русскім міром".

Вже два роки в чорногорському парламенті коаліція складається з партій, що представляють національні меншини, а в опозиції політичні сили, що захищають титульну націю.

На парламентських виборах 2020 року вперше в новітній історії цієї країни перемогу (причому лише в один мандат) святкували партії, що представляють інтереси сербів та інших етнічних меншин.

Такий дивний вибір пояснюється втомою від правління президента Міло Джукановича, який перебуває при владі ще з 1991 року (спочатку в Чорногорії у складі Югославії, а згодом і незалежної країни), а також його партії ДПС (Демократична партія соціалістів).

Більш ніж рік Чорногорією керував "уряд апостолів", названий так за кількістю міністрів, а головне – за відданість інтересам Сербської православної церкви. За цей час були закриті справи, пов’язані зі спробою державного заколоту, зробленого за підтримки РФ, курс на вступ до ЄС було поставлено на паузу, а в НАТО з’явилися підстави не довіряти чорногорській владі таємні документи.

А на додачу – санкції проти РФ, які Чорногорія мала ввести як країна-кандидат у члени ЄС, були запроваджені лише формально.

Кінець цього настав неочікувано. З коаліції вийшов один з учасників – партія URA, яка сформувала уряд меншості, а її лідер Дрітан Абазович став новим прем’єр-міністром. Новий уряд анонсував розблокування євроінтеграції, а для прийняття законів спирався на формально опозиційну ДПС.

Ситуація різко змінилася у серпні – лише після ста днів роботи нового уряду. Без попереджень та консультацій прем’єр Абазович підписав угоду з Сербською православною церквою, де гарантував їй право власності на церковні споруди та де-факто давав право екстериторіальності.

Проти такого кроку виступила прочорногорська опозиція, яка проголосувала за вотум недовіри уряду. Проте перемога була недовгою – Абазович та його партія домовилися з просербською опозицією про відновлення попередньої коаліції.

Загроза проросійського реваншу знову стала актуальною для Чорногорії.

Домовившись про відновлення старої коаліції, партії швидко визначились і з кандидатурою нового прем’єра. Зважаючи, що керівництво "Демфронту" має токсичну репутацію, посаду голови уряду було запропоновано лідеру руху DEMOS Міодрагу Лекичу – політику ще югославських часів.

Втім, якщо цей вибір і виглядає більш компромісним, то ненабагато. Лекич має репутацію антизахідного та проросійського політика, хоча і відносно поміркованого.

Такий розклад виявився вкрай неприйнятним для президента Джукановича.

Скориставшись формальним приводом – коаліція не оголосила відповідним чином про консультації, – президент запропонував достроково припинити повноваження парламенту та оголосити дострокові вибори.

У відповідь "стара-нова" парламентська більшість заявила про порушення Джукановичем своїх повноважень і про те, що голоси для його імпічменту вже зібрані.

Так політична ситуація зайшла у глухий кут фактично без шансів вирішити кризу через компроміс.

Ситуацію в Чорногорії ускладнює той факт, що в країні наразі немає працюючого Конституційного суду – органу, який міг би стати арбітром у вирішенні політичного конфлікту.

Цей факт грає на користь Джукановичу – адже імпічменту має передувати рішення Конституційного суду про перевищення президентом своїх повноважень. За відсутності такого рішення будь-яке голосування парламенту матиме швидше символічне значення і не означатиме відставки президента.

Запустити роботу Конституційного суду вкрай важко – для цього потрібно дві третини депутатських голосів, чого у коаліції немає – вони мають перевагу лише в один голос.

Докладніше – у матеріалі Юрія Панченка Криза довела до імпічменту: як Чорногорія обирає між шляхом на Захід та "русскім міром".