Сербія та її президент Александар Вучич дедалі глибше потопають у питанні антиросійських санкцій – приєднуватися або ні. Це питання вже перетворилося не стільки на технічну, скільки на геополітичну дилему.

Глибинний сенс проблеми – майбутнє Сербії. Підтримати санкції означає приєднання країни до ЄС та рух вперед до розвитку. Відмова або затягування відповіді – сповзання у минуле, перетворення на забуту та забиту російську провінцію.

При цьому президент Вучич чудово розуміє це, проте намагається вести подвійну гру і з колективним Заходом, і з РФ, і з населенням країни, йдеться у статті кандидата історичних наук, тимчасового повіреного у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік) Володимира Цибульника Примус до санкцій: чому Сербії все складніше дотримуватися нейтралітету на користь РФ.

Сербія з 2012 року є кандидатом на членство в ЄС. Проте ці переговори йдуть не дуже вдало – за 10 років сербські переговорники з 22 відкритих глав угоди про вступ до ЄС (всього їх 35) змогли завершити переговори лише щодо двох.

Крім того, у контексті спільної зовнішньої політики Белград скоротив рівень узгодженості з відповідними рішеннями Євросоюзу з 65% у 2021 році до 42% у цьому, а окремі дії та заяви сербського керівництва суперечать зовнішньополітичному курсу ЄС, зокрема надто тісні відносини з Москвою. І знову наголошується, що Сербії треба приєднатися до антиросійських санкцій Євросоюзу. І зробити це необхідно сьогодні, а не після розгрому агресора.

Сербське "ні" антиросійським санкціям є підтримкою та виправданням агресії РФ проти України.

У Брюсселі не приховують свого не лише здивування, а й роздратування спробами Вучича всидіти на двох стільцях – і гроші з фондів ЄС отримувати, і з Путіним дружбу водити.

Керівники Єврокомісії неодноразово зазначали, що Вучич і надалі може втілювати в життя путінську модель управління, але має нарешті визначитися з напрямком розвитку країни та припинити вдавати, що він рухається до членства в ЄС.

Припинення переговорів щодо вступу Сербії в Євросоюз стає все більш реальним. Вже майже забуто, що Сербію (разом із Чорногорією) планувалося прийняти до ЄС у 2025 році.

Відсутність прогресу восени, який влітку обіцяв президент Сербії, також стає на заваді подальшій євроінтеграції країни, а ще відмова від санкцій проти Росії та підписання протоколу.

Попри це, жонглюючи фактами та словами, Вучич намагається обґрунтувати свою фактично проросійську позицію. 

Наприклад, вказує на те, що Захід мовчав, коли республіки та косовська автономія йшли від Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, а зараз він стурбований цілісністю та територіальною єдністю України. 

Хоча, відповідь дуже проста: Росія здійснила агресію проти незалежної України та намагається вкрасти українські землі. А тоді громадяни Косова, автономного краю колишньої Югославії, вирішили стати вільними від сербського гноблення та диктатури Мілошевича.

А ще зазначає, що, мовляв, Київ мовчав, коли країни НАТО бомбардували Сербію (і зупинили сербську агресію). Хоча і це неправда! Україна тоді була однією з 15 держав, які внесли пропозицію щодо припинення вогню та припинення бомбардування Югославії. До речі, Росії серед цих країн не було.

Чому сербська влада так тримається РФ та примар югославської імперії? Є три головні причини, що пояснюють позицію Вучича.

Перша причина: питання Косова. Белград все ще сподівається на те, що Москва і надалі підтримуватиме його в тому, що "Косово є Сербія". 

Друга причина: дешева нафта.

Третя причина: сербське русофільство. Дійсно, як свідчать дані міжнародної маркетингової агенції IPSOS, 81% сербів виступають проти антиросійських санкцій. 

Разом з тим, більшість сербів – проти дій агресора. Крім того, схоже, що традиційне сербське русофільство поступово йде у минуле. Про це свідчить підтримка антиросійських резолюцій в ООН та ОБСЄ, стабільне зростання товарообігу з ЄС та США, розширення співпраці з НАТО... 

Президент Сербії хоч і дуже повільно, але наближається до єдиного правильного рішення – сказати "так" санкціям проти РФ.

Підтвердженням цьому стала підтримка 12 жовтня Сербією резолюції Генеральної асамблеї ООН "Територіальна цілісність України: захист принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй", яка засуджує російські псевдореферендуми на окупованих територіях України. 

Докладніше – у матеріалі Володимира Цибульника Примус до санкцій: чому Сербії все складніше дотримуватися нейтралітету на користь РФ.