Що відбувається зі звинуваченнями у геноциді, який скоїла Росія та росіяни

Дипломати та фахівці з міжнародного права вважають, що геноцид є серйознішим за будь-який воєнний злочин або злочин проти людяності.

Це означає, що для звинувачень у вчиненні геноциду діють найскладніші, найвимогливіші стандарти доведення. Не дарма в історії (з 1948 року, відколи діє Конвенція про геноцид) ще не було жодного випадку, коли би вдалося юридично довести вину будь-якої держави у скоєнні геноциду.

За останні місяці світ стрімко пристає до думки про те, що російський геноцид в Україні справді мав місце, і найголовніше – що він є продуктом діяльності усієї державної машини РФ. Тож, Росія може стати першою державою, засудженою за геноцид (або другою, бо зараз у суді триває ще один геноцидний процес).

Утім, наразі перепоною засудженню РФ є обережна позиція України. Детальніше про це, а також про головні наголоси у європейській дискусії про геноцид читайте у статті редактора ЄвроПравди Сергія Сидоренка – У геноциді винний не лише Путін. Чи готовий світ до "вбивчого" позову проти Росії?

"Я багато разів казав, що Україна повинна перемогти у цій війні, і вона переможе. Війна завершиться на тих умовах, які формуватиме Київ, а не Москва", – звернувся до присутніх у залі держміністр МЗС Німеччини Тобіас Лінднер, один із перших, хто виступав на конференції "Міжнародне право проти геноциду", що відбулася у Берліні наприкінці минулого тижня.

Після цього пан Лінднер перейшов до головної теми і виявився ще конкретнішим та жорсткішим у звинуваченнях на адресу РФ.

"Ті злочини, які зараз вчиняються Росією, повинні кваліфікуватися як геноцид, і так вони мають бути передані до суду. І вже потім суд має вирішити, чи це є злочинами проти людяності, чи геноцидом", – заявив урядовець.

Він став першим з німецьких політиків, що виступив цього дня з підтримкою тези про те, що Росія вже вчинила геноцид.

І хоча у кваліфікації геноциду у виступах протягом дня були розбіжності у деталях (та й виступи юристів, політиків, експертів мали бути відмінними), переважна більшість із них згадувала, що йдеться про злочини, за які відповідає не конкретна людина, як-от Путін чи Шойгу, а російська держава.

І це саме по собі є революційним, бо наразі навіть Україна не завжди зважується на такі твердження.

Жодного разу не вдалося довести відповідальність держави за геноцид. Індивідуальні вироки – були.

"Балканський сценарій" (хаос на Балканах у середині 1990-х; ані Хорватія, ані Сербія не змогли довести через Міжнародний суд ООН геноцид зі сторони ворожої сторони) та побоювання програти процес досі зупиняє українську владу від того, щоб юридично, а не лише на словах, обвинуватити Росію у геноциді.

У чому ж проблема? У чому складність доведення геноциду, коли нам вже відомі наслідки окупації містечок Київщини та Харківщини?

Річ у тім, що Конвенція про геноцид вимагає довести не тільки факт свідомого винищення українців як етнічної або як національної групи, але також потребує довести "спеціальний намір" вчинити саме геноцидальне вбивство.

Про це згадували усі юристи, що брали слово на конференції; на цьому наголосив і голова МЗС Дмитро Кулеба, що відкривав захід у Берліні.

Він хоч і заявляв, що поза сумнівом вважає геноцид злочином Росії, але все одно концентрується на притягненні до відповідальності окремих росіян, а не всієї російської держави.

Ця обережність контрастувала з виступами західних посадовців та експертів, як-от професора Ірвіна Котлера з Центру з питань прав людини імені Рауля Валленберга. Котлер наголосив, що вже зараз точно йдеться про геноцид, що вчиняє держава, а не про самодіяльність військових.

Для політиків, що виступали на конференції, наявність наміру в діях РФ теж не підлягала сумніву.

Попри одностайність учасників заходу в тому, що Росія планувала геноцид і мала той самий "спеціальний намір", про який ідеться у Конвенції (і який потрібен для покарання винних), є важлива деталь, щодо якої думки розішлися.

Це питання про те, чи є докази не лише планування, а й здійснення масових вбивств у тих масштабах, коли можна було б говорити про факт геноциду української нації. А кілька доповідачів підкреслено вживали термін "ризик геноциду".

Конвенція про геноцид виділяє 5 типів караних діянь: світ має карати зловмисника не лише за вчинення геноциду, а також за змову з метою вчинити геноцид; пряме та публічне підбурювання до геноциду; замах на скоєння геноциду; співучасть.

Берлінська зустріч дала всі підстави вважати, що доведення геноциду, вчиненого російською державою, стає дедалі реальнішою задачею.

Докладніше – у ґрунтовній статті Сергія Сидоренка У геноциді винний не лише Путін. Чи готовий світ до "вбивчого" позову проти Росії?