Одним із прикладів невдач, якими для росіян обернувся напад на Україну, стала блискавична відмова Швеції та Фінляндії від нейтралітету та намір вступити до НАТО.

Кордони Альянсу автоматично збільшилися на 1340 кілометрів, хоча на словах саме такому розширенню Кремль буцімто прагнув запобігти в Україні.

Однак не все так однозначно. Цього разу – справді так, йдеться у статті старшого викладача Університету Еребру Романа Горбика Шантаж "терористами": чи дасть Ердоган дозвіл на вступ до НАТО Швеції та Фінляндії. 

Попри свою відносну геополітичну однорідність, Скандинавія донедавна залишалася формально поділеною в безпековому плані. Якщо Данія та Норвегія входять до НАТО, то Швеція з Фінляндією – ні.

Вторгнення 24 лютого змінило все.

У Фінляндії підтримка членства підстрибнула з 20-30% до 85% (на максимумі в жовтні). У Швеції – з 30% до 64%.

Шість із восьми партій у шведському Ріксдагу підтримують членство в НАТО. Соціал-демократи, які були при владі до виборів 11 вересня, змінили свою вічну позицію з підтримки нейтралітету на курс до НАТО. Для спокійних скандинавів це просто блискавична реакція!

Уже у травні Швеція та Фінляндія разом подали заявки на вступ, зобов'язавшись спільно проходити весь процес. Але справжні випробування тільки починалися.

На кожному етапі руху двох країн до НАТО Туреччина та її лідер Реджеп Тайїп Ердоган особисто користалися з кожного доступного інструмента та процедури, щоб заблокувати вступ.

Зрештою на саміті НАТО в Мадриді в кінці червня, де Фінляндію та Швецію офіційно запросили приєднатися до Альянсу, лідери двох країн підписали непублічну угоду з Ердоганом, яка мала б задовольнити турків і зняти блокування.

Нещодавно угоду злили у шведські ЗМІ. Її зміст відповідає претензіям і вимогам, які висловлювалися публічно.

Туреччина вимагає, щоб Фінляндія і особливо Швеція переглянули свою політику щодо підтримки курдських організацій та прихильників опального проповідника Фетхуллаха Гюлена. Депортовано вже кілька осіб, також недопущено на територію Швеції ще близько 10-ти.

Турки також зажадали тіснішої співпраці з СеПо (шведським аналогом СБУ) – як кажуть самі шведи, такої між собою не мають навіть члени НАТО.

Ці вимоги, а також поступки, які вже зроблені, викликають велике незадоволення у Швеції.

Є відчуття межі, за якою поступки перетворюються на втрату себе. А на таке шведи не готові.

До того ж Швеція – демократична країна, де діють правила, а одноосібно нав’язати волю всім вкрай складно. Так, нещодавно найвищий суд Швеції зупинив видачу опозиційного журналіста Бюлента Кенеса, викликавши величезне незадоволення Анкари.

А ще турки вимагають видачі ексдепутатки парламенту Аміне Какабаве! Але як може Швеція видати ексдепутата, яка перебуває під державною охороною?

Чи розуміє Ердоган, що виконання його вимог в такій формі й обсязі, як він того домагається, неможливе? Важко сказати.

Між обома країнами є проблеми в комунікації. Час грає проти прихильників НАТО.

З усіх країн-членів НАТО не тільки Туреччина, а й Угорщина не ратифікувала вступ Швеції та Фінляндії.

І якщо Туреччина почала одразу "качати права", то Будапешт начебто не висував особливих вимог. Орбан пообіцяв провести ратифікацію у січні 2023-го.

Та вступ Швеції та Фінляндії до НАТО упродовж 2023 року залишається сумнівним, хоч і не неможливим.

Для України ця ситуація поки не критична, але вона потенційно небезпечна кризою НАТО і падінням престижу і впливу Альянсу в Європі і світі.

Докладніше – у матеріалі Романа Горбика Шантаж "терористами": чи дасть Ердоган дозвіл на вступ до НАТО Швеції та Фінляндії.