Сучасна історія Хорватії так чи інакше викликає стійкі аналогії з Україною.

Тут і розпад хоча й меншої, ніж Росія, але теж соціалістичної імперії Югославії. І проблеми з переходом від посттоталітаризму до демократії. І війна за право на існування держави та нації.

І, врешті, інтеграція до економічних та безпекових структур розвиненого світу – ЄС і НАТО. 

А разом із тим, це унікальний досвід трансформації держави після війни.

Для нас цей досвід є цінним, бо й нам колись доведеться проходити свій шлях повоєнних перетворень, щоб відбудувати країну і врешті доєднатись до клубу розвинених держав.  

Про те, які уроки хорватської конституції могли би стати у пригоді Україні, читайте в статті аналітика Центру спільних дій Назара Заболотного Запобіжник від авторитаризму: як Хорватія після війни балансувала гілки влади.

До партій у Хорватії підвищена законодавча увага, тому що країна є парламентською республікою. А отже від того, як функціонують партії, значною мірою залежить уся система влади.

На рівні Конституції встановлено, що політичні партії зобов’язані публічно звітувати про походження своїх коштів та активів. А джерела фінансування детально врегульовані законом.

Це, як і в Україні та багатьох інших країнах, має на меті зменшити політичну корупцію та показати виборцю, які саме групи впливу стоять за тією чи іншою політичною силою, щоб не голосувати за "кота у мішку". 

Хорватський парламент – Сабор – є однопалатним, як і Верховна Рада. Проте у ньому немає зафіксованої кількості місць.

Ініціювати розгляд законопроєктів може будь-який депутат, або уряд. Правом законодавчої ініціативи наділені також парламентські комітети. Це є незвичним для України, адже у нас Конституція не дає комітетам жодних самостійних повноважень.   

Як і в багатьох інших країнах Європи, більшість законів у Хорватії приймають не більшістю від складу парламенту, а простою більшістю від присутніх, за умови, що у залі є не менше половини усіх народних обранців.

Така процедура робить парламент вельми дієздатним і дозволяє зосередити увагу суспільства на суті рішень, а не на тому, хто з депутатів прогуляв засідання.  

Для окремих законів, які для народу мають особливу вагу, конституція прямо встановлює іншу кількість голосів.

Також цікавинкою хорватського основного закону є те, що він приділяє дуже багато уваги демократичному контролю за армією та спеціальними службами.

Подібних норм Україні відверто бракувало. Тому у роки, які передували Революції гідності, Збройні сили України перебували поза увагою законодавців та не отримували навіть мінімально необхідного фінансування.

А спеціальні служби боролись не з російською загрозою, а з політичними опонентами влади та тероризували бізнес. 

Президента Хорватії обирають всенародним голосуванням –  на відміну від багатьох парламентських республік, де главу держави обирає або парламент, або спеціальне зібрання чи асамблея.

Попри це, роль президента у Хорватії здебільшого церемоніальна.

Справжня сила глави держави проявляється лише тоді, коли йдеться про війну. Він є верховним головнокомандувачем Збройних сил і призначає усе військове керівництво держави.

Його повноваження дозволяють функціонувати країні навіть тоді, коли через рівень воєнної загрози неможливо зібрати парламентарів для роботи. Більше того, на період дії воєнного стану парламент може надати президенту додаткові повноваження. 

За здійснення виконавчої влади в країні відповідає уряд. Він формує державну політику в усіх сферах управління і відповідальний за її впровадження у життя.  

Процес формування Кабміну у Хорватії схожий з українським.

Для швидкого реагування на кризові ситуації в державі парламент може посилити уряд, надавши йому повноваження приймати акти, які мають силу закону терміном на один рік. Обмеження дії в часі дозволяє уникнути надто сильного зростання влади урядовців та забезпечує втілення у життя принципу стримувань і противаг між гілками влади. 

Досвід Хорватії неймовірно цінний для України. Тут ми можемо знайти можливі варіанти рішень актуальних для нас проблем.

Наприклад, посилення ролі парламенту в контролі за армією і спеціальними службами, аби ті не були обділені державним фінансуванням і займалися захистом інтересів держави, а не політикою чи бізнесом. Це також варіант, як зберегти баланс влади в умовах внутрішніх криз чи навіть війни. 

Докладніше – у матеріалі Назара Заболотного Запобіжник від авторитаризму: як Хорватія після війни балансувала гілки влади.