В Україні нарешті з’явилося розуміння, що подальше існування Придністров’я у нинішньому статусі – це загроза національній безпеці. От тільки на запитання про те, як вирішувати цю проблему, навіть від представників влади часом лунають пропозиції, здатні зашкодити Україні.

Про те, що робити з Придністров’ям, дивіться у відеодискусії на каналі ЄвроПравди, а за бажання уточнити щось – питайте у коментарях під youtube-відео.

А тих, хто віддає перевагу читанню, запрошуємо до перегляду значно детальнішого текстового аналізу від редактора ЄвроПравди Сергія Сидоренка під назвою Настав час ліквідувати Придністров’я. Як для цього має і як не може діяти Україна.

Найпоширеніша помилка українців у сприйнятті ситуації в Молдові – це очікування того, що придністровська проблема буде вирішена військовим шляхом, короткою та переможною війною з ліквідацією розташованої на лівобережжі Оперативної групи російських військ (ОГРВ).

На жаль чи на щастя, але цього не станеться.

І річ, звісно, не в "непереможності" ОГРВ та її сателітів із так званої "армії Придністров’я".

Навпаки, російські сили у регіоні не являють собою реальної військової загрози.

У Молдові є стійкий консенсус і у суспільстві, і серед політиків щодо неприпустимості застосування сили (не те що війни!) проти Придністров’я. За будь-яких умов, за будь-яку ціну, силового варіанту треба уникати, а натомість треба домовлятися: на цьому принципі ґрунтувалася стратегія усіх урядів Молдови протягом десятиріч – і проросійських, і прозахідних. Зміни цього підходу мають нульову підтримку також у суспільстві.

Не існує обставин, за яких Кишинів дасть згоду на дії ЗСУ на своїй території.

А контрольоване росіянами Придністров’я – це територія Молдови. Так каже міжнародне право, яке для України є базисом в опорі агресії РФ.

Тому для всього цивілізованого світу превентивний удар ЗСУ по росіянах у Придністров’ї без згоди на те Молдови матиме лише одну характеристику: українська агресія проти сусідньої держави. З усіма наслідками. Тому варіант односторонніх превентивних військових дій немає сенсу навіть розглядати. І в Києві нарешті зростає розуміння цього. 

Утім, є один варіант, за якого ця логіка перестає діяти: якщо з Придністровської території Молдови росіяни здійснять військовий напад на Україну.

Однак цей варіант є дуже малоймовірним – саме через те, що окупаційне цивільне та військове керівництво у Придністров’ї усвідомлює ці наслідки.

Але як тоді вирішити проблему Придністров’я? Наша держава відчуває, що Придністров’я – це загроза нашій національній безпеці. І йдеться далеко не лише про військову загрозу! 

Саме існування Придністров’я обмежує логістичні можливості України. 

А у стратегічній перспективі існування Придністров’я обмежує європейське майбутнє України, так само як і Молдови. Навіть за позитивного розвитку, політично складно уявити рішення про повноправне членство двох наших держав у ЄС за ситуації, коли між ними лишатиметься сіра зона з російською окупаційною армією та адміністрацією.

Парадокс, але Кишинів набагато менше зацікавлений у вирішенні придністровської проблеми.

Як наслідок, політики Молдови стороняться цього питання. Що б ти не робив – це гарантовано обурить частину твоїх виборців.

Словом, у Молдові склався національний консенсус щодо варіанту "нічого не чіпати".

Під час переговорів про безпековий уклад у регіоні, які напевно відбуватимуться після військової поразки РФ на українській землі – Україні варто вимагати, щоби у пакет домовленостей увійшло виведення кадрових військових РФ з Придністров’я.

Можлива навіть демілітаризація із заміною "армії ПМР" на миротворчу місію ООН або ЄС, яка проведе роззброєння, знешкодження величезних радянських складів застарілих боєприпасів тощо. Але навіть якщо підуть тільки російські офіцери, а місцеві рядові лишаться як "військові ПМР" – це може стати добрим початком реінтеграції.

Головне – розірвати ланку їхнього офіційного підпорядкування Москві.

Навіть коли армія РФ піде з Придністров’я, лишиться питання про відновлення цілісності Молдови. Бо невизнаний анклав з гібридним російським впливом у ньому, заповнений російською пропагандою та агентами у місцевій армії, нестиме для України точно таку ж небезпеку.

Зараз тираспольський режим тримається не на військовій силі, його основа – економіка. Основа економіки регіону – це російський газ. Зупинка постачання газу, або принаймні загроза такої тривалої зупинки – необхідний елемент реінтеграції Молдови.

Це підштовхне керівництво так званої "ПМР" (Красносельського, Гушана тощо) домовлятися з Кишиневом про нові правила співіснування. А неформальні важелі Києва, пов’язані активами тих самих Красносельського, Гушана тощо – можуть зробити їх ще більш зговірливими.

Чинний "президент республіки" Вадим Красносельський став громадянином України вже за час роботи на керівних посадах у міліції Придністров’я. Крім того, в Одесі "президент" Придністров’я має нерухомість.

Найвпливовіша людина регіону, співзасновник компанії "Шериф" Віктор Гушан також має нерухомість на Одещині.

Газова блокада, звісно ж, має відбуватися на законних підставах і без згадок про "блокаду" як таку – за достатньої креативності це можливо.

Україна не має і не може постачати будь-що до невизнаних територій.

Звісно, важливо при цьому не обвалити також економіку Молдови. Зараз країна закуповує дедалі більше газу та електрики у ЄС.

Докладніше – у статті Сергія Сидоренка Настав час ліквідувати Придністров’я. Як для цього має і як не може діяти Україна.