В Україні через війну внутрішньо переміщеними особами (ВПО) стали близько семи мільйонів людей, говорять дані Міжнародної організації з міграції. 

Вони стикаються зі значною кількістю життєвих викликів. Не останній із них – інтеграція до нового соціального середовища, тобто громади, в якій люди, що втекли від війни, знайшли прихисток. 

Утім, українські переселенці – не єдині у світі. Історія Європи знає приклади збройних конфліктів, внаслідок яких люди були змушені змінити місце проживання. Цей досвід – різний, кожен з них має свій контекст, риси та особливості. 

Про те, як європейський досвід може стати прикладом для України, читайте у статті проєктної менеджерки з посилення стійкості та згуртованості в Україні БФ "Право на захист" Наталі Проскуренко Інтеграція вимушених переселенців: європейський досвід і український контекст.

Побут є родючим полем для розвитку невдоволення та потенційних конфліктів між господарями та переселенцями.

Масштабне дослідження благодійного фонду "Право на захист" показало, що найбільше господарі дратуються, коли ВПО не прибирають за собою, необережно ставляться до речей. Або ж господарі звинувачують переселенців у тому, що щось зникає. Лише 10% представників приймаючих громад зазначили, що стикалися з такими ситуаціями час від часу або навіть часто. Натомість чверть опитаних кажуть, що таке трапляється рідко.

Другий за популярністю тригер – грошовий, йдеться у звіті БФ "Право на захист". Мова про ситуацію, коли господарі житла прагнуть отримати як плату за оренду від ВПО, так і компенсацію від держави. Кожен п’ятий респондент серед приймаючих громад стикався з такими випадками.

Українська ситуація – з її регіональними особливостями, тривалою політизацією мовних та культурних питань, війною, що змусила людей масово виїжджати зі сходу та півдня – багато в чому унікальна. Звісно, у світі є чимало прикладів вимушеної міграції всередині та за межі країни, утім, кожен із них мав своє історичне та соціальне забарвлення. 

Приміром, досвід Балкан навряд чи може бути дуже придатним до адаптації в Україні, каже Андрій Кришталь, експерт у сфері розбудови миру.

Експерт каже, що внутрішні переміщення на Балканах мають відчутний відтінок етнічних чисток. 

"Багато історій інтеграції, про які я чув, відбувалися за принципом "приїхав до родичів", а не за якимись урядовими програмами. Тому, я вважаю, якщо чомусь ми можемо навчитися, то не робити подібних помилок", – пояснює фахівець.

Хорватія, на відміну від Сербії та Косова, – частина ЄС і тут діє програма тимчасового захисту. Тут є десь 30-40 тисяч переселенців з України. Вони мають репутацію хороших працівників, а також "своїх слов’янських людей", через що до них ставляться значно краще, ніж до інших мігрантів.

Досвід війни в Хорватії дозволяє місцевим зрозуміти, через що проходять люди, які до них приїжджають.

За спостереженнями Андрія, ставлення до українців у інших країнах і, як результат, інтеграція переселенців опираються на колективну репутацію, а не на індивідуальний досвід, який частіше за все є позитивним. Особливо, додає він, це помітно в Польщі.

Він радить українським громадам виробляти власні механізми врегулювання конфліктів – як і між собою, так і тих, що виникають із приймаючою громадою. 

"На жаль, неадекватна поведінка одного може вплинути на ставлення до всієї групи в певній громаді. Тому групі було б доречно брати відповідальність за вирішення таких конфліктів. Ось на цьому й можна сфокусувати зусилля третім сторонам", – рекомендує експерт.

Через брак звички прямо говорити про проблеми та шукати спільні рішення конфлікти набувають "політичного" забарвлення, каже Тетяна Калениченко, виконавча директорка "Європейського центру стратегічної аналітики" та фасилітаторка проєкту "Діалог у дії".

"Люди починають притягувати прості пояснення: наприклад, "ви зі сходу", "ви із заходу", "ви не зовсім хороші українці" тощо", – додає фасилітаторка. 

Дослідження БФ "Право на захист" підтверджує цю ситуацію. Зокрема, опитані ВПО вказують на непорозуміння і конфлікти на мовному ґрунті: використання російської мови, суржику чи росіянізмів.

У приймаючих громад теж кажуть, що їх зачіпає поширеність російської мови, небажання поодиноких ВПО вчити й використовувати українську мову, бодай на рівні базових слів. 

Тож як мінімізувати конфлікти та сприяти порозумінню між ВПО та приймаючими громадами?

"Якщо сторони мають можливість усе спокійно проговорити, якщо вони до цього готові, більшості конфліктів можна уникнути", – переконана фасилітаторка Калениченко. 

Фонд "Право на захист" провів опитування переселенців і приймаючих громад і сформував рекомендації для вирішення та запобігання конфліктам "на емоціях". 

Докладніше – у матеріалі Наталі Проскуренко Інтеграція вимушених переселенців: європейський досвід і український контекст.