На тлі декларацій української влади про членство в ЄС до 2025 року нещодавній саміт Україна-ЄС міг залишити неоднозначні враження.

Але успіхи, які він приніс, точно не варто недооцінювати — надто через те, що не всі вони — про євроінтеграцію як таку.

Промовистим є те, як багато уваги у фінальному документі саміту приділено іншим питанням, окрім євроінтеграції України. З 32 пунктів спільної заяви сім присвячено євроінтеграції й аж 22 — питанням військової та фінансової підтримки України, її відбудови, притягнення Росії до відповідальності тощо.

Такий розподіл уваги говорить про те, що Україна для ЄС стала чимось більшим, ніж кандидатом у члени. Вона також — ключовий фактор у регіоні, що впливає на безпеку ЄС і його позиціювання як геополітичного гравця, йдеться у колонці аналітика ГО "Інтерньюз-Україна" Максима Панченка Більше ніж просто кандидат: чим для ЄС був важливий саміт з Україною.

До 24 лютого 2022-го війна Росії проти України була для ЄС обмеженою за масштабом і велася більше ніж за тисячу кілометрів від його східного кордону, звертає увагу автор колонки.

"Але з початком повномасштабного вторгнення все змінилося. Плани Путіна захопити Україну повністю наблизили воєнну загрозу безпосередньо до кордону ЄС.

Підтримка України — насамперед військова — та збереження її державності стали для ЄС питанням стримування цієї загрози якомога далі від власних кордонів (які РФ особливо і не приховує, що хотіла би перетнути — наприклад, у Балтії)", – констатує Максим Панченко.

За його словами, тривалий час Європейський Союз активно шукає більш самостійне та опукле місце в регіоні та світі.

На його думку, у Євросоюзу виник дефіцит власної суб’єктності на тлі проблем у трансатлантичних відносинах за президентства Трампа, Brexit, що завдав репутаційних збитків самій ідеї європейського проєкту, та безпекових викликів (насамперед з боку Росії).

"Пошук рішення вилився, серед іншого, у відродження ідеї стратегічної автономії Європи. Розроблення та ухвалення Стратегічного компаса — плану зі зміцнення сектора безпеки та оборони Євросоюзу до 2030 року — стало одним з її втілень у безпековому секторі", – зазначає експерт.

Він вважає, що через безпекові виклики, пов’язані з російською агресією, ЄС може не тільки напрацювати й викристалізувати її смислове наповнення, а й проявитись як сильний лідер і геополітичний гравець на континенті.

"Ваша мужність надихнула нас. Ви дали нам нове відчуття того, що є сенсом Європейського Союзу", — ці слова президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, виголошені 2 лютого в Києві, варто сприймати саме в цьому контексті.

Але не варто розраховувати, що всебічна підтримка ЄС буде завжди такою ж сталою, попереджає Максим Панченко.

За його словами, є кілька факторів, що в довгостроковій перспективі можуть створити для неї "боковий вітер".

Передусім ідеться про так звану "втому від України" — і не стільки з боку європейського політикуму, скільки з боку суспільства.

Це тим більше важливо, що у 2024 році відбудуться чергові вибори до Європарламенту і буде сформована нова Єврокомісія. 

"Тож те, що нині є можливістю для ЄС проявити лідерство, не гарантує, що всі 27 держав безстроково матимуть єдину позицію щодо України. Наша країна має перемогти до того, як "втома від неї" стане критичною", – закликає автор колонки.

Україна має правильно розуміти всю багатогранність мотивації ЄС, зазначає експерт, і тому — вибудовувати з нею вмілу синергію.

"Це принесе Україні максимум дивідендів на користь подальшої євроінтеграції, економічної стабільності, а головне — якомога швидшої перемоги над Росією", – резюмує аналітик ГО "Інтерньюз-Україна".

Докладніше – у колонці Максима Панченка Більше ніж просто кандидат: чим для ЄС був важливий саміт з Україною.