Китайський вояж Макрона викликав відверте здивування, якщо не сказати більше, в багатьох західних столицях. І в першу чергу – у Вашингтоні.

Після повернення до Франції в кількох інтерв’ю Макрон зазначив, що його завдання – знайти місце для Франції і ЄС як третього полюсу сили у новій міжнародній системі на рівних з США і Китаєм, не стати чиїмись "васалами", не брати участі у не своїх конфліктах.

Стара ідея "стратегічної автономії" ЄС і Франції як основного адвоката зовнішньополітичної суб’єктності ЄС отримала нове дихання зі Сходу.

Тепер, на переконання президента Франції, вона має стати "основною боротьбою ЄС", йдеться у статті завідувачки інформаційно-аналітичного відділу Українського інституту Надії Коваль та редактора ЄвроПравди Юрія Панченка Франція бере курс на дружбу з Китаєм: навіщо Макрон почав гру всупереч інтересам США.

Візит Макрона до Пекіна на початку не виглядав надто скандальним – зрештою, летіти туди він мав не сам, а разом із президенткою Єврокомісії Урсулою фон дер Ляєн.

Втім, натяки на те, що європейську єдність продемонструвати не вдасться, з’явилися вже напередодні вильоту.

Так, Урсула фон дер Ляєн дала перед візитом доволі жорстку пресконференцію, де зачепила і питання Тайваню, і необхідність виведення всіх російських військ з території України як передумови миру і переговорів.

Натомість президент Франції від самого початку зайняв примирливу позицію з виразним економічним відтінком. 

І якщо на початку візиту могло здаватися, що французький президент і європейська комісарка ведуть узгоджену тонку гру в поганого і доброго поліцейського, щоб добитися від Китаю максимальних поступок, то дуже скоро візит став свідченням політичних розколів. 

Попри те, що відбулася тристороння зустріч Сі з Макроном та фон дер Ляєн, програма державного візиту французького президента була значно пишнішою, насиченішою і відзначеною моментами особистої прихильності китайського лідера.

Тож, формат візиту замість того, щоб дати Макрону легітимізацію "голосу Європи", продемонстрував глибокі розбіжності з позицією і деяких інших держав-членів ЄС, і очільників європейських інституцій.

Вже на борту літака назад до Парижа французький президент дав кілька інтерв’ю, в яких повернувся до ідеї "стратегічної автономії", а по суті – зовнішньополітичної та безпекової незалежності ЄС від США.

Але навіщо?

Ми бачимо спробу відродження традиційної французької політики 70-річної давнини, а не її глибоке переосмислення перед безпековими викликами сучасності.

Тактично Макрон спробував розвести український і тайванський напрямки своєї політики, зберігаючи жорсткий дискурс щодо РФ, але роблячи увертюри до дипломатичного залучення Китаю.

Чого ж вдалося досягнути?

Окрім розмитих натяків дипломатичних джерел, що Китай погодився спільно з Францією працювати над дипломатичним вирішенням "українського конфлікту", як успіх подається надзвичайно розмита згода китайського лідера зателефонувати Володимиру Зеленському.

На заклики Макрона не постачати зброю РФ китайський лідер не відреагував взагалі.

Загалом жодних поступок від Китаю Макрону добитися не вдалося. Натомість китайська пропаганда отримала можливість стверджувати, що перша країна ЄС публічно підтримала китайські мирні ініціативи щодо України і з ними можна працювати.

А на додачу Макрон зробив чималий подарунок Пекіну, підписавши декларацію про розвиток співпраці у військовій сфері. У Парижі переконують, що жодного особливого навантаження ця угода не має – сторони погодилися поважати "морське право" й не більше.

Проте символічне значення цієї декларації важко переоцінити.

У ситуації, коли США – союзник Франції по НАТО – готується захищати Тайвань у разі агресії Китаю, Макрон домовляється про поглиблення співпраці Азійсько-Тихоокеанського командування морських сил Франції з Народно-визвольною армією Китаю в Південно-Китайському морі, одному з основних напрямків розширення геополітичних амбіцій КНР.

Це виглядає як відвертий демарш Парижа та декларація його невтручання у потенційний конфлікт навколо Тайваню.

Для України ж така політика Франції щодо зменшення залежності від США несе низку прихованих середньострокових ризиків. 

Докладніше – у матеріалі Надії Коваль та Юрія Панченка Франція бере курс на дружбу з Китаєм: навіщо Макрон почав гру всупереч інтересам США.