Вже за місяць, 14 травня, у Туреччині одночасно відбудуться парламентські та президентські вибори. 

Перезавантаження політичної системи країни обіцяє бути особливим – вперше чинний президент Реджеп Таїп Ердоган не є лідером перегонів, поступаючись кандидату від об'єднаної опозиції Кемалю Киличдароглу.

Про те, якими є шанси Ердогана переломити несприятливі розклади та зберегти владу і що означатиме для України перемога опозиції редактор "Європейської правди" Юрій Панченко поговорив з аналітиком "Українського інституту майбутнього" Ілією Кусою. Ви можете подивитися відео нашої розмови, а текстова версія – у матеріалі Ердоган за крок до поразки: як може змінити Туреччину перемога опозиції.

Коротко, про що говорив Ілія Куса:

Перша та головна причина падіння рейтингів чинного президента Туреччини та його партії – землетрус.

А головне – катастрофа стала зручним приводом для того, щоб порушити проблемні питання, які стосувалися турецького уряду: безвідповідальних забудовників, корупції на місцях, ефективності державного апарату і регіональних органів влади.

Тобто землетрус справді створив токсичне тло для Ердогана.

Ще одна причина – об'єднання опозиції.

У передвиборчій агітації Ердоган дуже активно використовує свої досягнення за останні 20 років.

Це специфічні суверенно-націоналістичні досягнення. Наприклад, Туреччина почала виробництво одного власного танка, власного ударного гелікоптера, власних безпілотників Bayraktar (зараз на підході нова модель), власного літака, електрокара і так далі.

Це суто ідея сувереніста, яким він є, про те, що "ми не будемо ні від кого залежати, а от опозиція, вона, мовляв, більше із Заходом, відповідно, не треба їй довіряти".

У цьому контексті варто розглядати ідею газового хабу з Росією як необхідність показати виборцям, що "у нас є купа проєктів, ми їх зараз як запустимо, і все буде нормально, і ціни на газ підуть вниз".

Звичайно, представникам опозиції тут немає чим похвалитися.

Один із найбільш болісних моментів – це висока інфляція, і цю проблему швидко вирішити неможливо.

Тут Ердоган пішов на символічний крок – повернув з політичного небуття колишнього міністра фінансів Мехмета Шимшека, який є дуже популярним серед бізнесменів.

При цьому традиційною стратегією Ердогана досі був акцент на зовнішньополітичних успіхах. Проте у перший місяць після землетрусу було складно перебивати порядок денний зовнішніми перемогами.

А от у випадку перемоги опозиції можна очікувати зміни у публічній риториці.

Якщо опозиціонери прийдуть до влади, вони не будуть використовувати антизахідну риторику як політичний інструмент.

А також, принаймні на рівні риторики, вони намагатимуться зблизитися з країнами ЄС та Сполученими Штатами. Принаймні, оглядатися на їхню позицію, чого часто не робив Ердоган.

Також очевидно, що будуть зміни в економічній політиці.

Є підстави очікувати, що посилиться контроль над потоком підсанкційних товарів до Росії та з Росії. Ердоган вже почав це робити, але у разі перемоги опозиції цей процес прискориться.

Саме тому, як мені здається, країни Заходу роблять ставку на опозицію. Там вважають, що турецька опозиція буде більш договороспроможна.

Ми нічого не знаємо про зовнішню політичну програму опозиції. Це тема, якої турецька опозиція намагається уникати.

А якщо просто виходити з того, що ми маємо, то й опозиція, й Ердоган мають приблизно однакове бачення ролі Туреччини в російсько-українській війні.

Більшість представників опозиції не проти позиції балансування Туреччини між Росією і Заходом. Вони – прагматики та вважають таку політику вигідною для країни.

Швидше за все, підтримка вступу України до НАТО збережеться. Адже опозиція позиціонує себе як прихильників розширення Альянсу.

Що стосується блокування вступу Швеції в НАТО, то Ердоган вже показав, що не хоче дратувати союзників, розблокувавши вступ Фінляндії.

Щодо Швеції є свої специфічні моменти, адже до Стокгольма в Анкари більше претензій. І тому якби Ердоган просто так погодився на вступ Швеції до НАТО, це було б сприйнято його електоратом як слабкість.

Якщо Ердоган переможе на виборах, вони із Заходом домовляться десь посередині, як це завжди з ним було. Турецький лідер чудово розуміє, що висунуті шведам вимоги для них неприйнятні, а тому неодмінно піде на певні поступки.

А у разі перемоги опозиції потреба в досягненні компромісу лише додатково зросте.

Докладніше – у матеріалі Ердоган за крок до поразки: як може змінити Туреччину перемога опозиції.