Україна вирішила відкликати свого посла з Мінська, щонайменше тимчасово – за повідомленням українського МЗС, Ігоря Кизима викликали в Київ "для консультацій".

Цього разу підставою для такого кроку стала зустріч Лукашенка з донецьким гауляйтером Денисом Пушиліним.

Про те, чому Києву слід поставити нарешті всі крапки над "і" у відносинах з Білоруссю, читайте у статті редактора ЄвроПравди Юрія Панченка Квиток в один кінець: чому посол України не має повертатися до Білорусі Лукашенка.

"МЗС України засуджує проведення Олександром Лукашенком зустрічі 18 квітня в Мінську з Денисом Пушиліним як спробу легітимізації цього представника російської окупаційної адміністрації в Донецьку", – йдеться в заяві українського дипвідомства.

Проте варто визнати: нічого особливого 18 квітня не сталося.

Представники ОРДЛО і раніше приїжджали до Білорусі, а сам Лукашенко неодноразово робив заяви, що свідчили про визнання "законності" анексії Донбасу та Криму.

Ще у липні минулого року Лукашенко заявив, що він де-факто й так визнав утворення "ЛНР" і "ДНР", а також анексію Криму Росією, і в разі необхідності видасть відповідний указ.

Також варто згадати підписану восени минулого року угоду про співпрацю між Мінськом та Севастополем. Або візит білоруських депутатів та пропагандистів на окуповану частину Донбасу – також минулого року.

Особливість нинішньої зустрічі з Пушиліним – хіба що в її показовості.

Чого варте лише питання Лукашенка: "На фронті як там у нас справи?".

Так, оце "у нас на фронті" вийшло дуже промовисте, ця репліка ідеально показує ціну "нейтралітету" Білорусі, проте, по суті, нинішня зустріч вже мало що змінила.

Та проігнорувати цю зустріч Київ вже не міг.

Сам по собі виклик посла для консультацій ще не означає радикальної зміни відносин. У дипломатичній практиці найчастіше за місяць-два посол знову повертається. 

Варто нагадати, що раніше "ЄвроПравда" – і не лише ми – неодноразово наголошувала на необхідності розриву дипломатичних відносин із Білоруссю. 

В тому числі – щоб показати світові, що ми вважаємо нинішню Білорусь так само агресором, як і РФ. Крок, необхідний для того, щоб підштовхнути усіх партнерів нарешті синхронізувати санкції проти обох країн-агресорів. 

Натомість в усіх офіційних поясненнях, чому Київ так і не пішов на розрив дипломатичних відносин із Білоруссю, акцент робився на гуманітарну складову.

Зокрема, в інтерв’ю "ЄвроПравді" посол Кизим визнає, що фактично знаходиться у Мінську в ситуації повної блокади. І єдина вагома причина збереження нашої дипломатичної присутності у Білорусі – допомога українським біженцям, що прибувають до Білорусі з РФ та намагаються дістатися додому.

Однак наявність посла зовсім не обов’язкова для виконання таких функцій. І вимушене перебування посла Кизима в Києві лише в чергове підтвердить це – навіть у разі, якщо до розриву дипвідносин із цією державою-агресором Київ поки що не дозрів.

Тож реальних підстав повертати посла до Білорусі просто немає.

Натомість його повернення до відверто ворожої Білорусі після коротких консультацій надіслало би хибний сигнал світові.

Докладніше – у матеріалі Юрія Панченка Квиток в один кінець: чому посол України не має повертатися до Білорусі Лукашенка.