У травні 2022 року, під час візиту до Києва президента Польщі Анджея Дуди, українська сторона висловила бажання поширити існуючу практику здійснення спільного контролю на всі пункти пропуску між двома країнами.

Проте сьогодні, майже рік потому, ситуація зі спільним контролем на польській ділянці практично не зрушила з місця.

Про спільний контроль і перепони на шляху його впровадження – у статті Ірини Сушко та Павла Кравчука з "Європи без бар’єрів", а також експерта з питань управління кордоном Миколи Погиба Чому Україна та ЄС не можуть запустити систему спільного контролю на кордоні.

Спільний контроль означає, що прикордонники та митники двох сусідніх держав разом проводять перевірку осіб, транспортних засобів і товарів на території однієї держави, де створено спільний пункт пропуску, або спільно працюють на в’їзді у свої країни.

Спільні пункти пропуску Угринів, Грушів і Смільниця повністю розташовані на польській території, і там перебувають як польські, так і українські митники і прикордонники.

Водночас термін "спільний контроль" на сьогодні законодавчо неможливо застосувати на кордоні з державами-членами ЄС, тому що спільний контроль може бути лише між державами-членами Євросоюзу. Між членом ЄС, яким є, наприклад, Польща, і третьою країною, якою є Україна, може бути лише контроль у спільному пункті пропуску. Тому законодавчо застосувати цей термін Україна зможе, лише ставши членом Європейського Союзу.

Враховуючи ці обставини, у спільних пунктах пропуску на кордоні з ЄС здійснюється послідовна перевірка службовцями держави виїзду, а потім держави в’їзду.

Єдина причина, чому спільний контроль діє в кількох ПП на кордоні з Польщею – це те, що відповідна угода була підписана ще до вступу Варшави до ЄС і Шенгену.

Внаслідок довгих і складних перемовин було розроблено проєкти угод про спільний контроль з Польщею, Словаччиною та Угорщиною.

Однак Європейська комісія їх ветує, оскільки вони не відповідають Шенгенському кодексу про кордони.

Шенгенський кодекс і Європейська комісія вимагають трактувати територію спільного пункту пропуску як територію Євросоюзу, де прикордонники і митники ЄС мають право затримати будь-якого мандрівника, а їхні українські колеги такого права не мають.

Натомість Україна не бажає повністю погоджуватися з вимогами Єврокомісії.

Київ пропонує діяти в спільному пункті пропуску так, ніби контроль відбувається у звичайному режимі й кожна сторона застосовує обмеження відповідно до свого законодавства, незалежно від того, на чиїй території розташований пункт. При цьому робиться важливий виняток для громадян країн-сусідів і шукачів притулку.

Україна зі свого боку наполягає на повному паритеті повноважень, адже теж побоюється "ефекту шпарини" для правопорушників.

Польща, Словаччина і Угорщина згодні на такий варіант, однак це категорично не влаштовує Європейську комісію.

Та перепони на шляху до впровадження спільного контролю багато в чому є надуманими, а сам спільний контроль є важливим етапом руху України до членства в ЄС.

Україна та Євросоюз мають проявити політичну волю, щоб знайти компроміс, який дозволить почати практичне запровадження спільного контролю. Однак обидві сторони мають бути готові чимось поступитися у цих переговорах.

Докладніше – у матеріалі Ірини Сушко, Павла Кравчука та Миколи Погиба Чому Україна та ЄС не можуть запустити систему спільного контролю на кордоні.