Після 5,5 років угорської блокади Україна нарешті відновила повноцінний діалог з НАТО на політичному рівні. Це – головний офіційний результат міністерського засідання Комісії Україна-НАТО, яке зібрало у Брюсселі очільників МЗС усіх держав-членів Альянсу та їхнього українського колегу Дмитра Кулебу.

Ця зустріч відкрила дорогу для запрошення України на саміт НАТО у Вільнюсі.

Але, для приїзду туди Зеленського Київ висунув одну умову: якщо НАТО виявиться готовим на реальні кроки до майбутнього членства України.

За низкою ознак союзники дозрівають до відмови від свого офіційного, багаторічного підходу щодо України. 

Особливо після того, як у НАТО зламали традиції, що діяли десятиріччями, йдеться у статті редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка Прямий шлях до членства: як відмова від ПДЧ змінила процедуру вступу України до НАТО.

4 квітня – у символічний день, на 74-ту річницю створення Альянсу – в його штаб-квартирі у Брюсселі відбулася історична подія: до НАТО прийняли 31-го члена, Фінляндію.

Але важливим було не тільки це.

Фінляндію взяли до НАТО за безпрецедентною процедурою, що ламає усталені традиції та правила блоку. Правила відкинули від самого початку процесу, і нові "порушення" тривали аж до моменту вступу. Все це робили для того, щоб не дати Росії зреагувати на рішення і втрутитися у процес.

Вийшло не зовсім традиційно, але швидко.

Врешті-решт, усі ці "відхилення" зіграли на руку Україні.

Готовність НАТО до відступу від традицій зараз справді безпрецедентна.

Цим скористалася і Україна для того, щоб нарешті обійти вето Угорщини і провести Комісію Україна-НАТО з українським міністром (детальніше про це – у статті "У Орбана забрали вето"). І надалі Київ точно буде тиснути на те, що наша процедура вступу має бути принципово іншою, ніж було досі. Підстави для цього вже є.

Торік Фінляндію, а разом з нею і Швецію запросили до членства без проходження етапу ПДЧ, тобто Плану дій щодо членства, який був запроваджений понад 20 років тому і відтоді був обов’язковим для усіх нових членів Альянсу.

Та річ у тім, що Україна також вже давно просила НАТО про те, щоб відмовитися від ПДЧ і придумати та узгодити спецпроцедуру для нашої держави. Це питання українські посадовці порушували ще до 24 лютого і додатково нагадували після, але отримували у відповідь або "ні", або мовчання.

Аж тут виявилося, що для шведів та фінів це цілком реально!

"А чому не ми?" – запитала Україна.

Сигнали до Брюсселя з Києва були однозначними.

Україна спершу дипломатично попередила, що заміну ПДЧ треба буде шукати, без варіантів.

Позитивних сигналів у відповідь не надходило.

"Раз так, то ми самі обираємо шлях", подумали у Києві та поставили Альянс перед фактом: ми йдемо фінським шляхом. І подали свою "заявку на вступ", не узгоджуючи цей крок із самим Альянсом (деталі – у статті "Заявка до НАТО, де нас не чекали").

То тепер нам дали дозвіл на швидкий вступ? Коротка відповідь – ні. Із заяв міністра Дмитра Кулеби, які пролунали у Брюсселі, у багатьох могло скластися інше враження, але воно хибне.

Це, звісно, добре і дуже важливо, що український міністр продовжує наголошувати на тому, що Україна повинна вступити до НАТО без додаткових процедур – але згоди на це ми наразі не отримали.

Утім, відповіді "ні" не отримали також.

Треба визнати: попри те, що формально Альянс поки що не готовий обіцяти щось Україні, зміни відбуваються. І насправді вони карколомні.

І найголовніше те, що Вашингтон рухається у правильному напрямку. Так, що торік США визнали, що Україна може вступити до НАТО без ПДЧ. Це не було обіцянкою і не було письмовою, юридичною заявою, але це вже чимало.

Також важливо те, що саміт відбудеться у Вільнюсі, і Литва як держава-господар матиме на ньому особливу роль. Парламент Литви вже ухвалив дуже чітку позицію з цього приводу.

Докладніше – у статті Сергія Сидоренка Прямий шлях до членства: як відмова від ПДЧ змінила процедуру вступу України до НАТО.