На початку 2020-х політичний порядок денний між Україною та Польщею відверто просів. Під час візитів лунали рутинні фрази про стратегічне партнерство, але в обох столицях не було ідей та енергії його наповнити.

Трохи драйву додало обрання Зеленського президентом – його незначний інтерес до історії та політики пам’яті імпонував полякам. Але брак перспективи українського членства в ЄС гальмував більшість амбітних проєктів.

Нині все змінилося. Але залишається відкритим питання: чи є незворотним потепління відносин між двома країнами? Розбиралася журналістка з Варшави Олена Бабакова у статті "Разом, доки вибори нас не розлучать": як Польща змінює ставлення до України за великої війни.

Ситуація змінилася напередодні великої війни. Перед лицем російської агресії до польсько-українських відносин повернулося почуття місії – стримати Росію та зберегти єдність Заходу в підтримці України.

Сьогодні Польща посідає сьому сходинку за обсягом наданої українцям допомоги (3,52 млрд євро) і є номером чотири, якщо йдеться про допомогу військову (2,42 млрд євро). 

Окрім військової допомоги, серця українців підкорило ставлення поляків до втікачів від війни.

Є кілька причин, чому Варшава так заангажована у допомогу східним сусідам.

По-перше, це непохитний курс польских еліт на підтримку українського суверенітету і територіальної цілісності, який самі поляки називають "доктриною Гедройця". Навіть чвари довкола політики пам’яті у другій половині 2010-х цього не змінили.

По-друге, поляки сприймають війну в Україні як загрозу їхній власній безпеці.

З цим пов’язане третє: поляки відчувають емпатію до українців у питанні протистояння з Москвою, адже їм легко уявити себе на нашому місці.

"Російська агресія настільки зблизила наші народи та принесла такий величезний капітал суспільної симпатії та довіри, що ми сьогодні стоїмо перед унікальним за останні століття шансом відтворити знищену німецькими та московськими загарбниками та більшовицьким тоталітаризмом польско-українську спільноту", – у квітні заявив міністр закордонних справ Польщі Збігнев Рау.

Після виступу міністра не забракло коментарів, що Рау не більш не менш створює підґрунтя до польсько-української конфедерації. Зрештою, ідеї створення спільної польсько-української держави лунали на польській правиці ще минулого року, щоправда, одразу зіткнулися з гострою критикою як наївні та такі, що підкидають хмизу російській пропаганді.

Та й на Сонці почали з’являтися плями.

Викликом для польсько-українського партнерства стала польська внутрішня політика.

За кілька днів після від’їзду Зеленського (президент відвідав Польщу 5 квітня) поляки заговорили про зернову кризу.

Коли протести аграріїв поширилися усією країною – польська влада здалася їхнім вимогам.

У жовтні в Польщі відбудуться чергові парламентські вибори, на яких керівна партія "Право і справедливість" боротиметься за третю каденцію. Щоб не ризикувати голосами аграріїв, замість аудиту митниці та зернотрейдерів Варшава миттю заборонила імпорт української агропродукції.

При цьому, порушили Угоду про асоціацію Україна-ЄС. 

Не варто списувати з рахунків вже існуюче напруження довкола мігрантів та біженців з України, а також непросте спільне минуле.

Але є і речі, які напряму від поляків та українців не залежать.

Докладніше про все це – у матеріалі Олени Бабакової "Разом, доки вибори нас не розлучать": як Польща змінює ставлення до України за великої війни.