Євген Глібовицький – український журналіст та інтелектуал, добре знайомий фахівцям-міжнародникам через цікаві та гострі думки про зовнішню політику та про відносини України зі світом. Він навчався у США і досі зберігає тісні зв’язки з американською експертною спільнотою.

У розмові з редактором "Європейської правди" Сергієм Сидоренком він поділився роздумами не лише про проблеми з розумінням України західними експертами, а також про загрози від надто швидкого вступу України до ЄС, про шляхи повернення Криму та про те, чому Захід постійно та системно недооцінює Україну.

До вашої уваги – відеоверсія, де зібрано найголовніше.А текстовий виклад його прямої мови, розбитої за тематичними блоками, – у матеріалі "Я боюся швидкої інтеграції до ЄС, вона може створити нового Орбана в Україні".

На жаль, багатьом на Заході досі набагато легше бачити "непоразку" України, аніж її перемогу. Хоча цілісного, одностайного Заходу в цьому питанні не існує.

На Україну та Росію досі дивляться переважно крізь колоніальну оптику.

З точки зору західного мейнстриму Росія – вічна. Натомість Україна для західного мейнстриму довго була і лишається дуже новим явищем, і сприймають її як щось дуже змінне та нестабільне.

І от на цьому тлі вони бачать сьогоднішню Україну, яка геть не відповідає стереотипам!

З’являється така собі Україна-Попелюшка. У частини західного спектра ця Попелюшка викликає захоплення, а в частини – роздратування.

З україноскептиками важливо працювати, тому що коли вони стають менш категоричними, вони таким чином здійснюють менший вплив на інших.

Так само важливо працювати зі своїми прихильниками, тому що вони стають основними нашими речниками на Заході.

Захід відстає у розумінні України, бо дивиться на нас через звичні для себе критерії, в основі яких лежить оцінювання інституційної спроможності. Однак так склалося, що саме за цим критерієм Україна має дуже низькі показники у глобальних рейтингах.

Натомість успіх України визначають не інституції, а люди, а за цим критерієм наша держава у тих самих рейтингах розташована доволі високо, у верхній чверті глобальних рейтингів.

Наслідок цього – постійне недооцінювання України.

Через свою історію та через історичні травми Україна є не "вертикальним" суспільством. Нам важко дається делегування повноважень.

Нам потрібно, щоби процес нашої євроінтеграції передбачав такі відносини, які дозволять нам, залишившись собою, бути успішним членом Європейського Союзу, а європейським країнам, залишившись собою, бути успішними партнерами України в ЄС.

Зараз наше право бути в ЄС вже не ставиться під сумнів, хоча досі є велика кількість гравців, які не хотіли би бачити Україну в ЄС і обстоюють це непублічно.

Але ще більший виклик – це те, що Україна недооцінює зміни, які має зробити під час інтеграції в ЄС. Перед нами – набагато складніший переговорний процес, ніж той, який можна зробити за пару років, як це каже уряд.

Я боюся швидкої інтеграції в Європейський Союз. Наслідком цього може бути те, що цілі групи українського суспільства будуть виключені з євроінтеграції або постраждають від євроінтеграції і стануть євроскептиками.

Разом з тим, ми мусимо бути в НАТО якнайшвидше, і, на відміну від ЄС з його складними механізмами, з НАТО немає потреби чогось чекати.

Кожен наступний місяць війни, який ми маємо з безпековою невизначеністю, примушує українське суспільство радикалізуватися.

Докладніше – у матеріалі "Я боюся швидкої інтеграції до ЄС, вона може створити нового Орбана в Україні".