Чому скасування Альянсом ПДЧ для України не гарантує швидкого вступу до НАТО

Вільнюський саміт НАТО 2023 року міг принести спільну геополітичну перемогу і Україні, і самому Альянсу – але, на жаль, став символом втрачених можливостей.

Його рішення щодо України можна описати двома словами: стратегічна невизначеність. Воно лишає відкритими абсолютно усі сценарії подальших відносин України і НАТО.

Про те, які саме проблеми заховані у рішенні саміту НАТО щодо України, а також як діяти Києву, щоб використати усі можливості їх здолати читайте в статті редактора ЄвроПравди Сергія Сидоренка (з Вільнюсу) Альянс без плану дій: чому саміт НАТО у Вільнюсі став провалом та що варто робити Україні.

Одна з претензій, що лунали за підсумками першого дня саміту НАТО – це нещирість заяв та пояснень від керівництва Альянсу.

Історія з Планом дій щодо членства (ПДЧ) для України ілюструє це якнайкраще.

НАТО формально скасувало для України вимогу виконання ПДЧ, підтвердив генсек Єнс Столтенберг. Але, на жаль – лише формально.

Бо одночасно Альянс запровадив новий етап, що діятиме лише для України – такий собі "замінник ПДЧ" – "адаптована Річна національна програма (РНП)".

Формат РНП, який чомусь обрав Альянс – це найгірший можливий варіант. Річні національні програми – це аналог Плану дій щодо членства, який свого часу винайшли для України, щоби бюрократичними шляхами обійти рішення Бухареста-2008.

Річна національна програма – це величезний перелік завдань на десятки сторінок, що копіює структуру ПДЧ. Цей документ у його нинішньому вигляді за дизайном нереально виконати, а можливо лише "демонструвати прогрес у виконанні".

Джерела ЄП, утім, звертають увагу на те, що в рішенні НАТО йдеться про "адаптовану РНП", тож формат може змінитися. Рішення про цю зміну наразі немає.

Але головна проблема – те, що ідея РНП полягає у тривалому, багаторічному виконанні.

Це все додатково заперечує твердження про те, що ПДЧ для України "скасували", прирівнявши український шлях до фінського або шведського. Наразі це є просто неправдою.

З цього пояснення стає очевидним, що саме є пріоритетом для України у діалозі з НАТО.

І офіційний Київ, і експертна спільнота, і депутати, і наші друзі в Альянсі мають докласти максимуму зусиль, щоби переконати НАТО відмовитися від нинішньої "багаторічної" структури РНП і перетворити її на обмежений та конкретний перелік реформ, виконання яких відкриє для України дорогу до отримання запрошення до НАТО, щойно завершаться активні бойові дії з Росією.

Володимир Зеленський, схоже, впевнений, що зможе переконати у цьому. "Ми матимемо запрошення, коли дозволять умови безпеки", – сказав він у середу, коли прибув на саміт. Переговори про це триватимуть.

І наразі є підстави для обережного оптимізму.

Адже Німеччина та США не зацікавлені у тому, щоб остаточно вбивати НАТО-перспективу для України.

Західні урядовці, що брали участь у переговорах, стверджують не під запис: Білий дім виступає проти швидкого вступу і запрошення України, зокрема через те, що у команді Байдена вважають за необхідне лишити для України простір для торгівлі з Росією. Мовляв, "а якщо виникне ідея обміняти мир на невступ України до НАТО?".

Можна довго і обґрунтовано обурюватися через те, що це означає нерозуміння Вашингтоном того, що ж насправді відбувається в Україні. Але найважливіше – те, що після завершення війни ця перепона зникне. А отже, після цього різке пришвидшення нашого вступу цілком реальне.

Головне, щоби до того часу Україна не змінила курс та прагнення і показала реформами, що вступ до НАТО – це наша реальна мета.

Докладніше – у матеріалі Сергія Сидоренка (з Вільнюсу) Альянс без плану дій: чому саміт НАТО у Вільнюсі став провалом та що варто робити Україні.