23 липня в Іспанії пройшли дострокові парламентські вибори, що були покликані сформувати новий уряд, однак спровокували ще глибшу політичну кризу.

Детально про це – у статті Олександра Сливчука з Центру трансатлантичного діалогу Золота акція сепаратистів: як парламентські вибори завели Іспанію у нову кризу.

Іспанія – багатопартійна країна, але є дві "класичні" партії, що зберігають роль головних, і саме між ними точиться змагання за посаду прем’єра та за перемогу на виборах. Це права консервативна Народна партія (Partido Popular, PP) та чинна провладна ліва Іспанська соціалістична робітнича партія (PSOE).

Основними претендентами на пост прем’єра, відповідно, є лідер PP Альберто Нуньєс Фейхоо та очільник PSOE, чинний прем’єр Педро Санчес.

Однак результати голосування у неділю не дозволяють жодній з них отримати абсолютну більшість для формування уряду. На додаток можливі коаліції також видаються надто складними для обох сторін.

Варто згадати також, що в Іспанії виборча система є дуже складною. Це не чисті партійні вибори, не мажоритарка і навіть не українська "змішана система". Тут мандати розподіляються за складною формулою, щоби врахувати голоси партій у різних регіонах. Як наслідок, представленість у парламенті може не відповідати загальній популярності партії.

До прикладу, сумарно по країні праворадикальна партія Vox втратила менше 2,7% голосів виборців порівняно з минулими виборами – і це коштувало їй 19 місць у парламенті. А соціалісти, здавалося б, непогано виросли, отримали на 3,7% більше голосів – але матимуть лише +1 мандат.

Але в Іспанії до цього давно звикли. Як і до того, що голоси іспанців, що опинилися за кордоном, рахують вже після того, як підсумки виборів підбиті. Останнє, цілком можливо, зіграє визначну роль на виборах цього року.

Так, загальні вибори відбулися 23 липня, і за їхніми результатами PP мала 136 голосів, а головні конкуренти з PSOE – 122. Аж тут, за шість днів після виборів, надійшла сенсаційна новина: після підрахунку голосів іспанців, що проживають за кордоном, баланс змінився і один мандат перейшов від "соціалістів" до народників, тобто тепер йдеться про 137 місць та 121 місце головних партій.

Чому це має значення? Адже, здавалося б, і так є великий розрив.

Бо кожен голос може стати вирішальним для формування потенційної коаліції.

Своєю чергою ліві сили на цих виборах здивували багатьох.

Навіть самі члени та виборці PSOE розраховували на гірший результат, а прем’єру Педро Санчесу передрікали провал на виборах.

Партія дійсно стагнує, однак провалу не сталося. У порівнянні з минулими виборами PSOE збільшила кількість мандатів на один. До того ж у них у парламенті є кілька сильних союзників. 

А у боротьбі за голоси Санчес готовий "дружити" навіть із сепаратистами.

Тут голоси каталонських сепаратистів стають ключовими. 

Саме партія Карлоса Пучдемона "Разом заради Каталонії" (Junts per Catalunya, Junts) справді наразі вирішує, чи ліві залишаються при владі в Іспанії, чи ні.

Хоча навіть якщо Санчес втримає владу таким чином, це навряд чи посприяє потужності потенційної коаліції. Не кажучи про те, що наразі невідомо, яких поступок вимагатимуть каталонці за свою підтримку.

Якщо ж не спрацює жоден із варіантів коаліції – Іспанії доведеться йти на ще одні дострокові вибори, але дедалі більше видається, що політики спробують уникнути ще одного голосування.

Явної небезпеки для України через зміну влади в Іспанії немає. 

Хоча Іспанія не розраховує на лідерство в Європі в питаннях безпеки та зовнішньої політики, але Мадрид почав підтримку України зброєю та технікою (хоч і не дуже охоче, а суто в рамках спільних дій союзників по НАТО). Прориву в цьому питанні після виборів не буде, але і радикальне зменшення цієї підтримки не є основним сценарієм.

Однак війна все ж змусила ключові іспанські політичні сили зайняти певну позицію.

Докладніше – у матеріалі Олександра Сливчука Золота акція сепаратистів: як парламентські вибори завели Іспанію у нову кризу.