"Європейська правда" вже присвятила низку статей погіршенню відносин між Україною та Польщею, але їхніми авторами були українські фахівці. 

Польський історик, аналітик міжнародних справ Лукаш Адамський написав статтю, яка дає зрозуміти, як прихильники польської влади бачать нового конфлікту Києва та Варшави. 

Маємо зауважити, що редакція погоджується не з усіма аргументами автора, наведеними у статті Яких відносин із союзником прагне Київ? Погляд із Варшави на конфлікт з Україною. Далі публікуємо короткий її зміст. 

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну призвело до безпрецедентного зближення і співпраці не тільки між польською та українською державою, але й до величезного поглиблення симпатій між двома народами.

Водночас за останні кілька місяців у відносинах між Україною та Польщею знову помітною стала певна напруженість в економічних та історичних питаннях.

Якщо коротко представити каталог претензій, то їх можна було б сформулювати таким чином.

Україна вважає, що Польща чинить нечесно, блокуючи – всупереч тому, що погоджено на рівні ЄС, – імпорт частини української сільськогосподарської продукції, життєво необхідної для функціонування української держави в умовах воєнного стану та блокування і нищення російськими злочинцями чорноморських портів.

Натомість у Польщі вважають, що Україна недостатньо добре усвідомлює собі як загальний розмір польської допомоги Україні, так і внутрішньополітичну ціну, яку несе консервативний польський уряд за свою політику підтримки України.

Емоції навколо питання "українського збіжжя" ще більше посилюються нерозв’язанням найважливішої з "історичних" проблем.

Йдеться про питання ексгумації жертв Волинської різанини (більш відомої в Україні як Волинська трагедія) та визнання відповідальності за ці вбивства.

Україна вважає, як здається, що нині немає потреби в будь-яких кроках, тим паче що Польща не виконала раніше озвучену мінімальну умову – відновлення у незмінному вигляді зруйнованого "невідомими виконавцями" у 2017 році надгробка на горі Монастир загиблих членів УПА.

Зростає підозра, що з української перспективи рух у справі ексгумацій залежить від розв’язання "зернової проблеми".

Наважуся поділитися трьома спостереженнями, які можуть бути корисними для ліпшої оцінки ситуації українськими дипломатичними та експертними колами.  

По-перше, у Польщі минув стан початкового емоційного шоку, викликаного російською агресією, воєнними злочинами та геноцидною риторикою Росії. 

Тривала війна спричинила психологічно зрозумілий процес адаптації до нових умов.

А відповідно, повертаються нормальні механізми, що регулюють відносини між двома державами.

По-друге, Польща не може бути завжди зацікавленою у безкорисливій підтримці України, не сподіваючись отримати від цього якусь політичну користь. Проте у Польщі вважається, що було б "нелицарською річчю" на кожному кроці нагадувати країні, яка бореться за виживання, принцип "do ut des" ("я даю для того, щоб ти дав").

По-третє, політики у Варшаві не сидять під російськими бомбами, не мають досвіду функціонування в українській політичній культурі та соціальній реальності. Українській владі та дипломатії варто було б виходити з того, що бачення позиції України та польсько-українських відносин у них просто відрізняється від того, що існує в Києві.

Українським елітам варто краще зрозуміти Польщу.

Я не єдиний, хто побоюється, що без прогресу в зазначених вище питаннях зростатиме вплив тих, хто голосно вимагає, щоб польська політика щодо України ґрунтувалася на іншій парадигмі – не солідарності, але на бартерних трансакціях.

Така зміна завдасть шкоди майбутньому відносин між двома країнами, а ще більшу шкоду це завдасть насамперед самій Україні. 

Докладніше – у матеріалі Лукаша Адамського Яких відносин із союзником прагне Київ? Погляд із Варшави на конфлікт з Україною.