Польсько-українські відносини увійшли у кризову фазу, причиною якої стало нерозуміння сторонами чутливих питань та інтересів одна одної.

До певної міри це також пов'язано з виборчою кампанією, що триває в Польщі.

Проте насправді причина кризи набагато глибша і є наслідком відсутності спільного стратегічного бачення, йдеться у колонці польського історика та публіциста Марека Будзиша Стратегічний альянс із Польщею: чи потрібний він Україні.

Автор колонки попереджає, що якщо немає спільного стратегічного бачення, то у відносинах починає домінувати ситуативна оптика, і країни рухаються від кризи до кризи. 

Він погоджується з думкою Марії Золкіної, що українська політична еліта не визначилася з вибором стратегічних партнерів, і це, на його думку, викликає зростаючу стриманість з польського боку.

"Зрештою, який сенс ризикувати втратами у внутрішній політиці, проводити політику, яка є складною, а іноді й опозиційною, якщо ті, хто керує Україною, йдуть шляхом, яким намагалася йти команда колишнього президента Петра Порошенка, роблячи ставку на франко-німецьку угоду?", – ставить риторичне для польської сторони питання Марек Будзиш.

Наслідки такої політичної лінії, на його погляд, виявилися катастрофічними для України, і повторне проходження цього шляху буде пов'язане зі ще більшим ризиком. Але кожна країна має право на власну політичну лінію, навіть неправильну, додає публіцист.

Тому, як він вважає, варто хоча б у кількох тезах описати стратегічну позицію України і, певною мірою, Польщі.

По-перше, загроза з боку Росії – це перманентний фактор, який не зникне упродовж десятиліть, констатує польський історик. 

"По-друге, у Східній Європі немає інших держав, окрім України та Польщі, чий спільний демографічний, військовий, а також економічний потенціал забезпечив би здатність стримувати Росію в майбутньому і таким чином створити умови для відновлення України та прискореного розвитку обох наших країн", – вважає Марек Будзиш. 

Автор колонки додає, що цей потенціал, і це третій висновок, має бути доповнений підтримкою інших країн – від США та Великої Британії до наших сусідів Румунії, країн Балтії та Скандинавії.

Це означає, що Польща і Україна мусять разом створити цільову модель безпеки, виділивши значні військові сили, впевнений автор колонки. 

"Інакше ми будемо жити в недосконалій системі, вразливій до російської агресії", – попереджає польський історик. 

Він звертає увагу на принципові відмінності між позиціями Польщі та України. Перш за все, Польща діє в межах системи колективної оборони, а Україна поки що її не має.

"Сформулюю ще одну, можливо, болючу для України тезу: сьогодні немає шансів ані на її швидкий вступ до НАТО, ані на реалізацію політики перетворення України на "Ізраїль Сходу", ані, на жаль, на вступ до Європейського Союзу", – зазначає автор колонки.

За його словами, Сполучені Штати Америки не постачають ЗСУ достатню кількість військової техніки та боєприпасів з метою "нерозгортання" війни і бажання зберегти згуртованість НАТО.

"Саме з цієї причини Україна не отримала гарантії безпеки у вигляді запрошення приєднатися до Північноатлантичного пакту, оскільки в умовах німецької опозиції згуртованість НАТО опинилася б під загрозою.

Але, на кону є створення такої моделі безпеки, яка б включала Україну і стримувала Росію", – пише Марек Будзиш

Тож він висуває ще одну тезу: Україна без польської підтримки матиме проблеми в усіх цих сферах.

Інтеграція Києва в західну систему безпеки без тісної співпраці з країнами регіону є абсолютно нереальною, впевнений польський публіцист. 

Минулого року він сформулював ідею польсько-української федерації.

Можливо, варто було б створити, припускає Будзиш, наприклад, на рівні президента, керівний комітет, орган з відповідними повноваженнями, який міг би передбачати кризи, шукати спільні рішення, підтримувати себе. Адже нам потрібно рухатися в одному напрямку.

Докладніше – у колонці Марека Будзіша Стратегічний альянс із Польщею: чи потрібний він Україні.