15 вересня завершилося загальноєвросоюзне ембарго на купівлю українського зерна, а поляки поряд зі словаками та угорцями відмовилися відкривати свій ринок (при цьому дозволяючи транзит української сільгоспсировини).

Позов України до СОТ у відповідь на порушення стандартів організації викликав у Варшаві хвилю обурення та звинувачень українців у невдячності. 

Ці звинувачення лунали ще навесні. А до них додалися нові нотки: позиваючись до СОТ, Україна, як виявляється, захищає не своїх фермерів, а лише олігархів, а до того ж підтримує німецьку позицію проти чинної польської влади. 

Докладніше про особливості українсько-польської кризи – у статті журналістки  (Варшава) Олени Бабакової Варшава виставила рахунок за допомогу: як у Польщі сприймають торговельну війну з Україною.

Традиційно під час кризових моментів у польсько-українських відносинах найгіршим є не те, що відбувається, а те, що про це говорять політики та експерти з обох боків кордону. 

Якщо Володимир Зеленський під час виступу на Генасамблеї ООН звинуватив поляків у "грі в російському театрі", то Анджей Дуда у відповідь нагадав про важке становище України і порівняв її поведінку у зерновій кризи з "тонучим, що хапається за соломинку".

Коментар Дуди став першим у низці дуже критичних оцінок виступу Зеленського. Характерна реакція – твіт депутата Сейму від партії влади "Право і справедливість" (ПіС) Казімежа Смолінського:

"Після вчорашнього виступу президента України Зеленського, в якому він прирівняв Польщу до непрямого союзника Росії, можна закрити розділ добрих стосунків Польщі з Україною. Невдячність українських еліт виявилася настільки великою, що не можна лишатися осторонь. Час для змін".

Партію влади та прихильних до неї експертів у поведінці українських чиновників загалом дратують три обставини: що українці не запропонували компроміс, що знову прикривають реальні проблеми у двосторонніх стосунках балачками про російську агентуру та інтереси Кремля, і – це, мабуть, головне – що Київ владнав справу скасування євросоюзного ембарго в обхід Варшави, напряму контактуючи з головою ЄК Урсулою фон дер Ляєн.

Тобто українці намагаються діяти спільно з німцями, з якими у ПіС напружені стосунки ще від 2015 року.

Для ПіС ця справа – сильний удар, адже роками консерватори переконували, що обмежуючи міграцію з-поза Європи, діють задля безпеки поляків. 

Тому найважливіша людина у Польщі – президент ПіС Ярослав Качинський – ситуацією з зерном незадоволений, але під час зустрічі з виборцями у Вроцлаві лише коротко прокоментував: 

"Нічого (у стосунках з Україною) не змінилося, будемо підтримувати аж до перемоги".

Прикметно, що ліберальна та ліва опозиція напередодні жовтневих парламентських виборів у Польщі загалом уникає зернової теми. 

Хто точно виграє через торговельну війну та кризу в міжурядових відносинах, то це польські ультраправі з "Конфедерації". 

Вони вже півтора року критикують уряд ПіС за надмірну допомогу Києву, злосливо називаючи Дуду "президентом українських справ".

Віцедиректор Центру Мерошевського Лукаш Адамський у розмові з RMF 24 підкреслив, що дана ситуація засвідчує відмінності між польською та українською політичною культурою – остання більш тяжіє до жорстких правил гри.

"Давайте, хлопчики, порадуйте ще дядю Путіна", – так описує наслідки цього конфлікту Марчин Вирвал, журналіст порталу Onet, який вже кілька років детально висвітлює події в Україні. 

"Виклик українського посла до польського МЗС – це черговий номер у ганебному польсько-українському цирку останніх днів", – додає журналіст.

Вибори у Польщі та відповідна популярність гострої риторики – лише одна з причин теперішньої кризи. 

Справжній баг має не випадковий, а системний характер: у польсько-українському партнерстві забагато емоцій, натомість мало конструктивних проєктів довготермінової співпраці. 

Докладніше – у статті Олени Бабакової Варшава виставила рахунок за допомогу: як у Польщі сприймають торговельну війну з Україною.