Останні події дають підстави припускати: Республіканська партія США стає проросійською. 

Проте правда, як завжди, не любить подібних спрощень та узагальнень. Не можна сказати, що Республіканська партія є монолітною.

Внутрішнє дроблення та групування партії є надзвичайно різноманітним та визначальним чином впливає на майбутній виборчий потенціал.

Як у Республіканській партії, відомій традиційно жорсткими підходами до РФ, раптом побільшало тих, хто закликає зменшити чи припинити підтримку України? 

Відповідь шукали експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" Олександр Краєв та журналіст "Європейської правди" Олег Павлюк. Результат їхнього аналізу –  у статті Антиукраїнський поворот: чому республіканці у США все більше підігрують Росії.

Наразі в межах Республіканської партії можна виокремити щонайменше кілька ідеологічно відмінних груп. Почнімо з найбільш проукраїнських.

По-перше, це рейганівські консерватори — ті самі політики та виборці, які створили класичний і до болю знайомий образ "старої доброї Республіканської партії".

На схожому електоральному полі грають неоконсерватори, яких від рейганівців відрізняє більша зосередженість на так званих "культурних війнах" — боротьбою із лібералізацією соціального релігійного та культурного життя.

Цілком проукраїнськими є й помірковані республіканці. Вони не підтримують консерваторів через їхню зацикленість на "культурних війнах" та небажання йти на продуктивні компроміси.

Але найбільш помітними медійно та найменш проукраїнськими є трампісти, або MAGA-республіканці (скорочення від гасла "Make America Great Again", тобто "Повернімо Америці велич").

Це — шанувальники та палкі прихильники попереднього президента Трампа.

Чому голоси трампістів у Республіканській партії звучать усе голосніше — й чому до їхньої риторики долучаються більш помірковані однопартійці?

Перший чинник — передвиборний період у США, під час якого політики ще більш чутливі до настроїв електорату. Помітна загальна тенденція до зниження американцями підтримки України.

Другий чинник — вплив колишнього президента США на Республіканську партію. За чотири роки президентства Трамп зміг ідеологічно потіснити "традиційних" республіканців-неоконсерваторів та нав’язати своє бачення порядку денного партії.

Третій чинник — розходження між очікуваннями й реальністю українського контрнаступу в очах американських політиків.

Якщо вкладені кошти й надана техніка не призвели до результату на полі бою — нащо їх давати ще більше? Простіше (й дешевше) домовитись. І ці тези вкрай комфортні для ізоляціоністів, трампістів і тих, хто їх представляє.

Інша лінія аргументації: Україна відвертає увагу США від більшої проблеми — Китаю та його агресивних планів щодо Тайваню.

Подальшу позицію Республіканської партії щодо повномасштабного вторгнення Росії в Україну багато в чому визначатиме особа того, хто представлятиме її на виборах 2024 року. Але навіть зараз, коли Трамп має понад 55% підтримки, робити однозначний прогноз було б передчасним.

З Трампом усе максимально просто. Він передбачуваний: відомий любитель "простих рішень", не особливо хоче ворогувати з Росією. У разі обвинувального вироку він може забути про президентство. 

Омолоджена версія Трампа Вівек Рамасвамі стане небезпечним саме в цей момент: його погляди на Україну повністю збігаються з трампівськими, проте виводять їх на новий рівень.

Але особа лідера республіканців – не єдиний виклик, що стоїть перед Україною. Адже в Палаті представників уже почалося розслідування стосовно оголошення імпічменту Джо Байдену. І там однозначно фігуруватиме український слід – бізнес-діяльність сина Байдена в Україні та нібито корупція його батька.

Що в цих умовах робити Україні? Потрібно намагатися комунікувати з американською громадськістю, на чию думку спирається республіканський політикум.

Докладніше – у статті Олександра Краєва та Олегп Павлюка Антиукраїнський поворот: чому республіканці у США все більше підігрують Росії.