Чому знищення Росією українськоі культурної спадщини є складовою геноциду

Кілька років тому бойовики так званої ІДІЛ, "Ісламської держави Іраку та Леванту" або ISIS, знищували у Сирії ті культурні пам’ятки, які не відповідали їхній ідеології. До цього Талібан підірвав унікальні величезні статуї релігійно "ворожих" їм Баміанських будд.

Зараз ми бачимо, що Росія фактично повторює цю практику ІДІЛ та Талібану – проте у більш багатогранний спосіб.

Про те, як Росія намагається здійснити на окупованих територіях підміну ідентичностей та історії читайте у колонці експертки Кримського інституту стратегічних досліджень Катерини Бусол Шляхом ІДІЛ і Талібану: як покарати Росію за знищення українських культурних цінностей.

Авторка колонки зазначає, що міжнародне право прописує чітко та конкретно основні правила у відносинах двох незалежних держав: принцип суверенної рівності, повага до політичної незалежності та територіальної цілісності.

Катерина Бусол також додає, що кордони України на момент відновлення незалежності у 1991 році визнані світовою спільнотою, в тому числі й Росією. Відповідно, коли українська нація визначилася щодо свого євроінтеграційного шляху, "просто не заважати і не втручатися" – це той мінімум, якого Росія зобов’язана дотримуватись за міжнародним правом.

"Цікаво, що незважаючи на свої численні порушення, РФ довгий час не відмовлялася від міжнародного права як такого і постійно намагається маніпулювати його нормами у власних інтересах. І Україні важливо звертати на це увагу всього світу", – пише експертка Кримського інституту стратегічних досліджень.

Намагаючись нав'язати світові власну інтерпретацію міжнародного права, звертає увагу Бусол, Росія обґрунтовує свої дії не як завойовницьку війну, а як такий собі хрестовий похід з "благими намірами" та "захист" поневоленого російськомовного населення.

Україні ж слід у всьому діяти за нормами міжнародного права та постійно роз’яснювати імперські та неоколоніальні практики, які Росія застосовує до нашої країни та наших людей.

Експертка нагадує, що, попри усі агресивні дії Росії щодо України, за нормами міжнародного права держава-окупант не може самовільно розпоряджатися культурною спадщиною на окупованій території. Це вимога Гаазької конвенції "Про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту", сторонами якої є і Україна, і Росія.

За словами Катерини Бусол, цей міжнародний договір зобов’язує Росію співпрацювати з державою, територію якої вона окупує, щодо механізмів збереження культурної спадщини.

"Росія ж і у першу фазу війни, і після повномасштабного вторгнення в односторонньому порядку вивозить українські артефакти на свою територію. Вона також видає дозволи на археологічні розкопки на окупованій території самостійно, без консультацій з Україною. Це теж порушення", – констатує авторка колонки. 

Вона також звертає увагу на те, що важливим елементом забезпечення відповідальності за міжнародні злочини є їхнє правильне документування. Проте з фіксуванням злочинів, зокрема щодо знищення культурної спадщини, існує проблема навіть на тих територіях, до яких Україна має доступ.

На її думку, фіксація цих злочинів може допомогти і для встановлення злочину геноциду на тлі імперської та неоколоніальної практики Росії. Хоча, з точки зору саме міжнародного права, а не політики або історії – це є складним і нешвидким процесом.

Разом з тим, впевнена експертка, Україна інституційно спроможна реагувати на прояви геноцидальних практик РФ ще до завершення агресії.

І тим самим спонукати міжнародну спільноту допомагати запобігти подальшій ескалації геноциду.

"Україна має актуалізувати впровадження змін, час яких давно настав, та допомогти скоригувати заскорузлий підхід міжнародного права до злочинів геноциду, агресії, екоциду та порушень проти культурної спадщини", – зазначає авторка колонки. 

Важливим аспектом таких змін є не лише більш справедливе покарання, а й ефективне запобігання таким злочинам.

Докладніше – у колонці Катерини Бусол Шляхом ІДІЛ і Талібану: як покарати Росію за знищення українських культурних цінностей.