У британському уряді – перестановки.

Протягом понеділка своїх посад позбулись міністри охорони здоров’я Тереза Коффі, внутрішніх справ Суелла Браверман та закордонних справ Джеймс Клеверлі, а також кілька молодших міністрів (нижча за міністра за рангом політична посада в британському уряді). Причому Клеверлі відразу ж повернувся в уряд, але на нову посаду.

Але головною сенсацією вчорашнього дня стало не звільнення міністрів, а повернення в уряд колишнього прем’єра Девіда Кемерона. Він очолить МЗС.

Про те, чому гучні відставки й призначення відбуваються саме зараз, чому британський прем’єр-міністр Ріші Сунак обрав "політичного пенсіонера" Кемерона і чи вплине це на політику Лондона щодо України, читайте у статті журналіста "Європейської правди" Олега Павлюка Прем’єр закордонних справ: Британія змінює міністрів та повертає до влади Девіда Кемерона.

Про можливу відставку міністерки внутрішніх справ Великої Британії Суелли Браверман британські медіа заговорили ще минулого тижня. Хоча насправді рішення Сунака визрівало значно довше і для багатьох було очікуваним.

Публічною причиною, чи то тригером, що призвів до звільнення очільниці Home Office, стала її стаття у The Times, у якій Браверман скаржилася на дії поліції Лондона, вказуючи, що та має активніше затримувати учасників пропалестинських протестів.

Але "палестинський мотив" – радше привід для звільнення Браверман, бо причини попрощатися з нею у прем’єра були і до цієї історії.

Варто нагадати, що політикиня й до цього втрапляла у скандальні історії.

Критично важливу для Британії посаду голови МВС натомість посів міністр закордонних справ Джеймс Клеверлі – ще один умовний "лояліст" Сунака.

Та не менш цікава постать його наступника на посаді міністра закордонних справ Британії. Ним став колишній прем’єр-міністр Девід Кемерон, якого Сунак витягнув з політичного забуття.

57-річний Кемерон свого часу став наймолодшим за 200 років прем’єр-міністром Великої Британії, коли у 2010 році він створив перший з часів Другої світової війни коаліційний уряд країни.

Його шестирічне прем’єрство запам’яталося непопулярною політикою жорсткої економії на тлі глобальної фінансової кризи, легалізацією одностатевих шлюбів, а також, звісно ж, двома референдумами – про незалежність Шотландії у 2014 році та про вихід Британії зі складу ЄС. І якщо перший референдум закінчився так, як Кемерон і планував, тобто голосуванням проти незалежності Шотландії, то референдум про Brexit став для нього політичним фіаско.

Навіщо Сунаку діставати "з нафталіну" експрем’єра?

До того ж того, який пішов з посади через свою помилку?

Можна припустити кілька причин.

Це і банальний кадровий голод на тлі падіння популярності торі та очікуваної багатьма розгромної поразки Консервативної партії на виборах наступного року. Це і суперечки у Консервативній партії. А ще це – спроба заручитися підтримкою ексважковаговика, який до того ж не має лідерських амбіцій (тобто не є конкурентом Сунаку), але може допомогти порадою.

Бо попри невдачу з референдумом, в активі Кемерона є і перемоги.

А на посаді очільника МЗС корисним стане досвід Кемерона як колишнього прем’єр-міністра.

Але повернення Кемерона має свої ризики. Експрем’єр свого часу активно виступав за зближення Британії з Китаєм, що нині є принципово неприйнятним.

Менше ніж місяць тому з’явилися повідомлення про те, що він просував інтереси китайського інвестиційного проєкту. Тож за політикою Foreign Office у цій сфері партнери наполегливо спостерігатимуть.

Що з Україною? Тут можна сміливо запевнити: загрози немає.

Звісно ж, повернення Девіда Кемерона до британського уряду та інші перестановки не означають зміни політики Лондона стосовно України.

Докладніше – у матеріалі Олега Павлюка Прем’єр закордонних справ: Британія змінює міністрів та повертає до влади Девіда Кемерона.