Як Україна за 10 років з “учня” перетворюється на повноцінного партнера ЄС

Десять років тому розпочалася Революція гідності, яка закріпила європейський вибір України як незворотний.

Пізніше розпочалася російська війна – захоплення Криму та частини Донецької та Луганської областей, згодом – повномасштабне вторгнення.

Сьогодні Україна стоїть на порозі відкриття переговорів з Європейським Союзом щодо членства.

Яка еволюція відбулася за цей час у сприйнятті ЄС в Україні? Та у сприйнятті України у Євросоюзі? 

Відповіді на ці питання – у статті асоційованої аналітикині Центру "Нова Європа" Катерини Зарембо Від країни-невидимки до топпріоритету: як експерти бачать еволюцію відносин ЄС з Україною.

Авторка підбила підсумок за результатами двадцяти глибинних інтерв’ю з тими представниками і представницями українського громадянського суспільства, які тривалий час – щонайменше десять, а щонайбільше 21 рік – фахово залучені до різних аспектів європейської інтеграції України: політичний діалог, безпека, економіка, права людини.

Отже, експерти і експертки загалом поділяють думку про те, що Україна нарешті стала для Європейського Союзу "своєю", подолавши, за висловом однією експертки, "психологічний бар’єр" щодо майбутнього членства України в ЄС:

Декілька експертів та експерток відзначили, що брюссельські інститути наразі мають найкраще розуміння України порівняно з багатьма державами-членами – настільки, що у деяких столицях навіть вважають Єврокомісію заангажованою на користь України.

До певного часу для опису відносин України та ЄС часто використовувалася метафора учня і вчителя, а євросоюзівські колеги могли говорити своїм українським партнерам про "домашню роботу", яку ті мають виконати. Сьогодні українські експерти та експертки говорять про те, що ця метафора втратила силу.

За висловом однієї з опитаних осіб, "Євросоюз – це партнер. "Партнер" – це не друг, це не старший брат, […] це саме партнери, це двостороння відповідальність – і з нашої сторони, і з боку ЄС".

Експерти і експертки практично одностайно зазначили, що реакція ЄС на повномасштабне вторгнення Росії позитивно вразила їх та збільшила авторитет ЄС в їхніх очах.

Швидке надання Україні статусу країни-кандидата, спрямування Європейського фонду миру (European Peace Facility) на оборонні потреби України, ухвалення низки пакетів санкцій проти РФ, скасування обмежень для торгівлі, відкриття кордонів для українських біженців, відмова від російської нафти та газу.

Опитані експерти визнавали, що не очікували від Євросоюзу ані такої швидкості, ані гнучкості, ані одностайності, ані глибини.

На запитання про те, яким чином Україна впливає на ЄС, експерти та експертки одностайно визнали, що у питанні нормотворчості Євросоюз залишається для України джерелом та авторитетом. Водночас вони визначили цілу низку сфер, де Україна чинила або чинить на ЄС непрямий, але суттєвий вплив.

Завдяки Україні, після повномасштабного вторгнення Росії, Євросоюз розширив власні уявні "межі можливого".

У більш конкретній площині деякі експерти відзначають, що Україна вже зараз є не реципієнтом, а контриб’ютором ідей та рішень щодо майбутнього ЄС – наприклад, у питаннях оборонного союзу та стратегічної автономії.

За підсумками інтерв’ю з експертами та експертками можна виокремити такі рекомендації для ЄС щодо подальшої взаємодії з Україною та регіоном: не повторювати помилок попередніх етапів (не)розширення; прощатися зі "Східним партнерством".

Більш докладно – у матеріалі Катерини Зарембо Від країни-невидимки до топпріоритету: як експерти бачать еволюцію відносин ЄС з Україною.