Дональд Туск повертається після восьми років правління свого запеклого політичного ворога Ярослава Качинського та його табору.

Ще рік тому багато прихильників Дональда Туска скептично оцінювали його шанси вдруге прийти до влади. Проте сьогодні влада знову в його руках.

Докладно про нового прем’єра Польщі – в статті публіциста, журналіста порталу Biełsat Міхала Кацевича Людина з минулого: як Дональд Туск, у якого ніхто не вірив, повернувся у польську політику.

Уже два десятиліття саме Дональд Туска та Ярослав Качинський уособлюють і визначають польську політику.

Їхня запекла боротьба має не лише політичний, а й особистісний вимір — дуже емоційний та амбітний. Це протистояння проходило різні етапи.

Почалося воно ще в далекі 1990-ті роки, коли в таборі колишньої "Солідарності" намітився розкол. Ярослав Качинський пішов шляхом гострої критики політики компромісу (хоч і обмеженого) з колишніми комуністами.

Натомість Туск приєднався до ліберального табору. З часом у риториці Качинського лібералізм став синонімом зради інтересів Польщі та брудних схем.

Згодом Туск очолив партію "Громадянська платформа", посталу на руїнах руху "Солідарності", правоцентристської Виборчої акції "Солідарність", ліберального Союзу свободи та інших ліберальних об’єднань.

А брати Лех та Ярослав Качинські об’єднали правих та консервативних політиків із колишнього табору "Солідарності" в партії "Право і справедливість" (ПіС).

Під час нещодавнього парламентського виступу в Сеймі Дональд Туск згадав міф проти нього, який створили його опоненти. 

2005 року наприкінці виборчої кампанії Яцек Курський, один із політтехнологів Качинського та партії ПіС, запустив у ЗМІ інформацію про те, буцімто дід Туска пішов добровольцем служити у вермахт.

Дивлячись на Ярослава Качинського під час виступу в Сеймі, він сказав, що його брат Лех за життя називав Курського негідником.

Ярослав Качинський не витримав: він сприйняв це як неповагу до пам’яті брата і вийшов на трибуну Сейму, хоча голосу йому не давали. "Дональд Туск — німецький агент", — вигукував він.

Вигадана історія про діда з вермахту досі залишається основним наклепом проти Туска.

Під час авіакатастрофи під Смоленськом 10 квітня 2010 року загинули Лех Качинський, його дружина та багато польських політиків, генералів і чиновників.

Трагедія відбулася у той час, як уряд Польщі очолював Туск. Тоді заходи уряду були спрямовані на те, щоб повернути тіла жертв з Росії і з’ясувати причини трагедії. Це стали основою для формування другого канонічного міфу "Права і справедливості": Туск — зрадник Польщі, він змовився з Путіним.

Після 2010 року конфлікт Качинського і Туска перейшов у суто особисту площину і залишається таким досі.

Найсерйознішу кризу перший уряд Туска пережив 2010 року після Смоленської катастрофи. Ця трагічна подія надала нової динаміки конфлікту між табором прем’єр-міністра та командою Ярослава Качинського.

Наприкінці правління ГП Туск поїхав до Брюсселя, де обійняв посаду президента Європейської ради та голови Європейської народної партії.

У Європейській раді Туск також зіткнувся з кількома найбільшими кризами ЄС за останні роки. 

Однак Туску успішно вдавалося пом’якшувати кризи і гасити пожежі, наскільки це дозволяла його посада голови ради.

2021 року він повернувся у зовсім іншу Польщу — країну, що поринула в запеклу політичну боротьбу, на арені якої панував ПіС. І почав копітку роботу. 

Зараз він мріє зміцнити свою політичну позицію та позицію Польщі в Європі й відновити іміджеві втрати, спричинені періодом правління ПіС.

Докладніше – у матеріалі Міхала Кацевича Людина з минулого: як Дональд Туск, у якого ніхто не вірив, повернувся у польську політику.