Останніми тижнями представники української влади, включно з президентом Володимиром Зеленським, регулярно говорять про перспективи конфіскації російських активів за кордоном і закликають союзників до прийняття таких рішень.

Судячи з усього, конфіскація російських активів (в основному йдеться про $300 млрд резервів Центрального банку РФ) стає головною політичною метою/надією/планом на 2024 рік у протистоянні з Росією.

Юридичні механізми, які можуть бути застосовані, є більш чи менш очевидними: на ідеї їхнього застосування ґрунтується американський законопроєкт про конфіскацію активів РФ REPO та саме їх пропонує застосувати група відомих юристів-міжнародників на чолі з Дапо Аканде та Філіпом Сендсом у поки що непублічному меморандумі.

Однак не варто вважати, що політично і бюрократично ситуація є однозначно зрозумілою і передбачуваною, попереджає директор Центру Дністрянського Іван Городиський у статті Виклики конфіскації: що допоможе Україні добитися передачі російських активів.

Перша проблема полягає у лідерстві у процесі конфіскації. В той час як у Брюсселі очікують цього від США, представники Штатів вказують на ЄС як на найбільшого розпорядника заморожених російських активів.

Причина цього спільна – усі побоюються афтершоків для власних валют і економік внаслідок цього рішення.

Політична невизначеність призводить до побоювання щодо прийняття рішень і може мати наслідком їх відкладення в часі.

По-друге, варто мати на увазі й політичний контекст виборчого 2024 року.

У Конгресі США побоюються схвалювати законопроєкт REPO, щоб потенційно не давати додаткових повноважень Дональду Трампу в разі його обрання президентом. На Євросоюз теж очікують складні вибори до Європарламенту, головування Угорщини в ЄС і, потенційно, її прем'єр-міністра Віктора Орбана в Європейській раді.

Політична невизначеність призводить до побоювання щодо прийняття рішень і може мати наслідком їх відкладення в часі.

І третьою проблемою є те, що як базовий сценарій для відшкодування Україні розглядається не конфіскація, а добровільна виплата репарацій з боку РФ.

Хоча ми усі розуміємо, що така перспектива є нереальною, але це означає, що рішення про конфіскацію, найімовірніше, буде прийняте нашими союзниками лише після остаточної відмови РФ від добровільного відшкодування. А ця відмова має бути зафіксована в ході політичного врегулювання, коли б і в якому б форматі воно не розпочалося.

Однак навіть самого політичного рішення – коли і як воно не було б прийняте – може виявитися недостатньо.

Крім політичного рішення про конфіскацію активів критичним є і наступний етап: виконання рішення про конфіскацію. Воно не буде автоматичним і швидким, навіть якщо рішення буде ухвалене.

І це можна простежити на прикладі уже анонсованих активів, які мали бути передані Україні.

У випадку з  конфіскацією російських активів і подальшим їх використанням задля відшкодування Україні варто задуматися над планом, який би давав реальне розуміння, що слід робити і чого очікувати.

Якби спробувати спроєктувати такий маніфест для теми конфіскації російських активів, то найперше в ньому мало б бути декларування й обстоювання безальтернативності конфіскації заморожених російських активів і побудова стратегії, де б рішення щодо цього були остаточними.

У цьому контексті важливо чітко визначити цілі такої конфіскації.

Важливо зосередитися не лише на рішенні про конфіскацію активів, а й на плані подальших дій і кроків щодо їх використання та передачі Україні.

У цьому процесі важливо продовжувати роботу щодо створення міжнародного компенсаційного механізму, в рамках якого буде здійснюватися відшкодування збитків від агресії і який може стати інституційною платформою для використання конфіскованих активів.

Процес конфіскації російських активів буде складним, важким і довгим.

Але при цьому – неминуче успішним.

Докладніше – у матеріалі Івана Городиського Виклики конфіскації: що допоможе Україні добитися передачі російських активів.