Британія вирішила випередити США і узгодила угоду про так звані "гарантії безпеки", яка є максимально амбітною.

У ній втілені усі ідеї, що обговорювалися у Вільнюсі, але не слід покладати на угоду даремних очікувань. 

Про те, що саме дає Україні ця угода – у детальному аналізі редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка Безпека без гарантій. Пояснюємо, що увійшло до договору з Британією та чому це – перемога.

Варто зауважити: аналіз стосується основної 15-сторінкової угоди, без так званих "виконавчих і технічних угод", які не опублікували.  

У  цій угоді уряд Британії юридично зобов’язує себе протягом 10 років надавати Україні оборонну підтримку. Документ нагадує, що у 2022-23 роках йшлося про допомогу на суму 2,3 млрд фунтів, у 2024 році вона складе 2,5 млрд фунтів, але визначення обсягу фінансування на наступні 9 років лишає за наступними урядами.

Загалом, військовій підтримці присвячена значна частина документа, але з мінімумом конкретики.

Кілька великих блоків присвячені розбудові здатності України самостійно виготовляти військову продукцію. 

Окрема увага приділена відбудові Військово-морських сил – сфері, де британці є дуже сильними. Тут є кілька конкретних зобов’язань.

Безпекова угода з Британією побудована навколо тези про те, що це – тимчасовий механізм, який покликаний полегшити вступ України до НАТО, і гарантує Україні обмежені безпекові зобов’язання Лондона на період, поки вступ до Альянсу не відбувся.

Договір передбачає порядок дій у разі, якщо будь-коли у майбутньому, після завершення нинішньої війни – у разі, якщо Україна до того часу ще не вступить до НАТО – розпочнеться нове російське вторгнення РФ в Україну.

У цьому разі Лондон зобов’язується протягом 24 годин провести консультації з Києвом, щоби визначити, яку саме допомогу і в яких обсягах має отримати Україна.

Британія зобов’язується від перших днів потенційної нової війни з РФ надати навіть більший асортимент озброєння, аніж Київ отримує зараз, і це на додаток до того, що й ЗСУ до того часу мають бути значно сильнішими.

Щодо угоди найчастіше лунає докір, що "це тільки "безпекові запевнення" (термін, вжитий у "Будапештському меморандумі" (БМ), тож це – ще один будапештський меморандум".

Ключова проблема "Будапешта" була в тому, що він не передбачав жодних зобов’язань західних партнерів, крім потреби колись проконсультуватися.

Безпековий договір з Британією – це класичні безпекові зобов’язання, та ще й доволі потужні. Це – саме той тип угод, якого варто було прагнути.

Ще одна "підстава" для сумнівів у дієвості британського договору, яка лунає – це те, що він не передбачає ратифікації – а отже, мовляв, це "ще один Будапешт".

Це – так само безпідставне твердження. Міждержавні договори не обов’язково мають бути ратифіковані.

Але, хоч законодавство не зобов’язує Україну проводити ратифікацію угоди з Британією, сторони все одно могли би передбачити в угоді такий пункт. І те, що вони цього не зробили – є політичною помилкою Офісу президента, який вів переговори, та найбільшим недоліком стратегічного британського договору.

І якщо у подальшій підтримці Британії сумніватися не доводиться, то з іншими країнами, якщо вони не ратифікують у своїх парламентах угоду, можуть бути проблеми у зв’язку зі зміною там влади. 

Є також кілька положень у тексті, які можна назвати як мінімум неоптимальними.

Більше деталей і пояснень – у матеріалі Сергія Сидоренка Безпека без гарантій. Пояснюємо, що увійшло до договору з Британією та чому це – перемога.