"Європейська правда" у співпраці з Українським центром європейської політики за підтримки Фонду Конрада Аденауера у Києві представляє цикл розмов про європейське минуле, майбутнє України та європейську ідентичність українців.

Для нас важливо усвідомити, які виклики чекають на нас на цьому шляху, а також – як зробити цю дорогу коротшою. Щоби зрозуміти це, варто порушувати також непрості теми.

Першу дискусію редактор "Європейської правди" Сергій Сидоренко провів з Євгеном Глібовицьким, мислителем і засновником Інституту фронтиру. Радимо подивитися відео, а текстовий виклад головних тез розмови – у матеріалі "Уявіть: Трамп стає президентом і виходить з НАТО. Це змінює все у Європі". Розмова з Глібовицьким.

Шлях України до Європейського Союзу зітканий із небезпек.

Це не екзистенційні небезпеки, такі як у відносинах з Росією, але це небезпеки такого порядку, що вони можуть перекреслити перспективи України. Адже якщо ми домовимося про вступ на хибних умовах, це може перетворитися на катастрофу і для України, і для Європейського Союзу.

Жодна з країн, які зараз є членами ЄС, не вступали до нього в такій екзистенційній кризі, як вступає зараз Україна.

Тому Україна має не просто виконувати умови, а повинна бути спроможна пояснити європейським партнерам, чому певний елемент треба зробити саме такими, як вважає Україна.

Бо зрештою хоча і йдеться, що це Україна вступає в Євросоюз (а тому "переговори про вступ" насправді полягають в адаптації Україною європейських норм), але одночасно має йтися також про інтеграцію Євросоюзу до України.

Звісно ж, це не симетричний процес. З українського боку набагато більше домашньої роботи, яка має бути виконана. Але є також ті зміни, де ми важливі для Євросоюзу і де потрібна робота з європейського боку.

Найчіткіше це видно у секторі безпекової політики.

Світ змінюється, у Європі поволі з’являється розуміння потреби змінювати своє ставлення до безпекових питань, а Україна може тут допомогти.

У той самий час ніхто з нинішніх членів ЄС не був настільки незрозумілий для решти Євросоюзу, як це є зараз з Україною.

На європейських мірилах Україна весь час то переоцінена, то недооцінена.

Ми бачимо то зависокі очікування, до яких ми не можемо дотягнутися (і наслідком цього стає розчарування), то здивування решти Європи, бо там не можуть усвідомити, як Україні вдається бути такою ефективною, якщо за їхніми оцінками було "все погано".

А ще наш пріоритет – зацікавити Україною не політичні еліти (вони вже розуміють важливість України). Найголовніше – "продати" Україну західним суспільствам. Треба, щоби пересічний німець, француз, іспанець, італієць, австрієць тощо бачили цінність у перебуванні в одному клубі з Україною.

А для цього ми маємо цілеспрямовано і тривало працювати з тими, з ким у нас найбільше проблем. Наприклад, з колишньою Австро-Угорською імперією, Османською імперією, тощо.

Але щоб увійти у клуби, де ці країни визначають якісь важливі позиції (а це ЄС і НАТО), нам потрібно розуміти їх добре зсередини. Нам потрібно мати експертизу з приводу того, як вони працюють. А її немає.

Що стосується війни, то закінчити її потрібно перемогою. І якомога швидше.

На відміну від інших європейців, ми не маємо часу. Це одна з речей, яку в ЄС не дуже розуміють. Вони дивляться на війну як на процес.

Нам треба використати кожну можливість, щоб донести думки про важливість швидкої перемоги до наших партнерів. 

Тому для нас важливі голоси лідерів думок, таких як Тімоті Снайдера. Потрібно активніше працювати з середовищем колишніх дипломатів, президентів, прем'єр-міністрів, політиків, медійників, культурних діячів тощо. Потрібно задіювати церковну дипломатію, краще використовувати голоси західних військових у політичних питаннях.

Докладніше – у матеріалі "Уявіть: Трамп стає президентом і виходить з НАТО. Це змінює все у Європі". Розмова з Глібовицьким.