"Європейська правда" у співпраці з Українським центром європейської політики за підтримки Фонду Конрада Аденауера у Києві представляє цикл розмов про європейське минуле і майбутнє України та європейську ідентичність українців.

На ці теми ми вже поспілкувалися з мислителем і засновником Інституту фронтиру Євгеном Глібовицьким, а також із філософом та президентом українського ПЕН-центру Володимиром Єрмоленком. 

Цього разу редактор "Європейської правди" Юрій Панченко поспілкувався з виконавчою директоркою Українського центру європейської політики Любов’ю Акуленко. Вона, до речі, й була ініціатором цієї серії розмов. 

Щиро радимо подивитися відео розмови, а текстовий виклад головних тез – у матеріалі Хто відповідає за євроінтеграцію та чи хоче Польща "вбити" українську галузь: розмова з Акуленко.

Перше, що важливо зробити Україні – бути дуже, дуже обережними з будь-якими прогнозами стосовно швидкості нашого вступу до ЄС.

З одного боку, прогноз, що ці переговори можна провести за два-три роки, не взятий зі стелі – для порівняння, Литва провела такі переговори за три роки.

Теоретично ми можемо повторити цей шлях і провести переговори нехай не за три, а за чотири роки. Однак із прогнозами, коли ми можемо завершити переговори з ЄС, треба бути дуже обережними.

Швидкі переговори про вступ, що триватимуть лише два роки – це далеко не найкраще для України рішення.

Якщо переговорний процес триватиме дуже коротко, то наш бізнес просто не встигне сформулювати свої вимоги й відстояти їх.

Проте і тактика довгих переговорів також має свої недоліки.

По-перше, якщо ми добиваємося довгих перехідних періодів, а найдовший можливий перехідний період в ЄС складає близько десяти років, то це не мотивує нас проводити реформи.

А до того ж ми бачимо, як в ЄС з’являються вкрай небезпечні для нас тенденції. Наприклад, протести фермерів та перевізників. 

Є також проблема, що європейці не знають і не розуміють нас.

Вони чомусь вважають, що Європа закінчується на кордонах Австрії, й навіть Польща для них є певною мірою Terra incognita. Єдине, чим ми їх можемо вражати – це нашою винахідливістю.

Тому нам треба навчитися себе рекламувати. 

А ще для нас принципово важливо довести до кінця реформу державної служби. Це вкрай важливо, оскільки саме наші переговорники будуть там битися за нас та відстоювати наші позиції.

Ми знаходимося на такому етапі переговорів з ЄС, що заміна головного переговорника може теж відкидати нас на дуже багато років назад.

Це все дуже непрості виклики для України – сформувати переговорну команду, визначити, якою має бути її структура і як забезпечити інституційну памʼять цього процесу.

До речі, у нас існує стратегія: якщо ти хочеш чогось досягти, то треба піти з кимось поговорити в Офісі президента.

Тобто всім очевидно, що саме він є центром рішень майже по всіх питаннях.

На перший погляд, це не так і погано, проте виникає питання: а чи є в них спроможність вести євроінтеграційну роботу щодо вузьких та специфічних питань? Наприклад, екології чи транспорту.

Якщо президентський офіс буде все це замикати на собі, чи не приведе нас це до пастки?

Докладніше – у матеріалі Хто відповідає за євроінтеграцію та чи хоче Польща "вбити" українську галузь: розмова з Акуленко.