Наприкінці минулого тижня президент Зеленський відвідав Німеччину та Францію, щоби підписати там угоди про безпекову співпрацю. Тепер, разом з проривною британською угодою, Україна має безпекові угоди вже з трьома державами-членами G7. Ще кілька документів – на підході.

Всі три документи, утім, виявилися відмінними.

Про те, чим вони відрізняються, а також чому переговори зі Сполученими Штатами застрягли на початковому етапі – читайте у статті редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка Які "гарантії" отримав Київ від Німеччини та Франції і чому безпекові угоди вже готують до змін. Далі – короткий її виклад. 

Ще у липні минулого року на саміті НАТО у Вільнюсі усі держави G7 та низка інших держав, що до них приєдналися (передусім членів НАТО) взяли на себе зобов'язання розробити та підписати з Україною безпекові договори. Мета – забезпечити мінімальні безпекові зобов’язання держав Заходу для України до того часу, поки Україна не вступить в Альянс.

Першою з Україною безпекову угоду підписала Британія – і вона виявилася проривом. 

І питання не лише у його змісті, який був справді чудовим (читайте у статті "Пояснюємо, що увійшло до договору з Британією та чому це – перемога"), а й у самому факті підписання, та ще й з Британією – ядерною державою, членом G7 та постійним членом Радбезу ООН.

Щодо німецького договору, то його формулювання виявилися слабшими за французький і попередній – британський. 

Але канцлер Німеччини Олаф Шольц і тут знайшов компенсатор, який дозволив закрити очі на його обережність. Берлін взяв на себе зобов’язання надати Україні у 2024 році військову допомогу на суму 7,1 млрд євро! Це дуже велика сума, вона майже у 2,5 рази перевищує французьке зобов’язання. А кілька мільярдів у вигляді снарядів і ракет, як то кажуть, "на дорозі не валяються".

Шольц підписав договір, у якому йдеться про безпекові домовленості з Україною. 

І якби лише про цю формулу йшлося!

Ще важливіше те, що Берліну забракло сміливості говорити про майбутнє членство України в НАТО і ЄС.

Але, німецький договір не можна назвати "провальним". Берлін детально записав в угоді, що докладатиме зусилля та ресурси у розмінування, а також зробив одним з пріоритетів ядерну безпеку. А ще німецька угода виявилася амбітнішою у зобов’язаннях підтримувати Україну у створенні так званого "трибуналу для Путіна".

Договір з Францією практично дослівно повторює амбітні британські формулювання. У тому числі щодо того, що Франція бере юридичні зобов’язання щодо безпекової підтримки України.

Президент Франції Емманюель Макрон, як і Ріші Сунак, задекларував політичне зобов’язання довготерміново виділяти гроші для військової підтримки України у обсягах, порівнюваних з британськими.

В Офісі президента, який курує ведення переговорів щодо безпекових угод,  прогнозують, що і надалі ці договори будуть відрізнятися від партнера до партнера.

А от із США прогресу немає. З кількох джерел "ЄвроПравді" відомо, що американці поставили процес на паузу принаймні доти, доки Конгрес не схвалить великий пакет допомоги Україні, щоби не зашкодити цьому процесу. І на це Україна ніяк не вплине.

Але є також проблема, яку Київ потенційно міг би вирішити – і це поки не вдалося.

Це – проблема ратифікації.

Треба підкреслити: відсутність ратифікації не робить угоду менш чинною. Це – так само зобов’язуючий документ. Але його політична важливість дещо підважена.

Більш докладно про безпекові угоди з Францією і Німеччиною – у матеріалі Сергія Сидоренка Які "гарантії" отримав Київ від Німеччини та Франції і чому безпекові угоди вже готують до змін.