Вперше за довгі місяці кризи в україно-грузинських відносинах реакція офіційного Тбілісі виглядає цілком адекватною ситуації. 

Із заявами на підтримку України 24 лютого виступили не лише президентка Зурабішвілі, але й новообраний прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе – навіть попри те, що раніше він звинувачував Київ у прагненні "відкрити другий фронт у Грузії".

А мерія Тбілісі прийняла рішення підсвітити ввечері 24 лютого телевежу в кольори українського прапора.

Про те, чи може це означати початок потепління у відносинах Грузії та України – у колонці редактора "Європейської правди" Юрія Панченка Подарунок для роспропаганди: в чому полягає ключова загроза зближення Грузії з РФ. Далі – короткий її виклад. 

"Ще один привід для обережного оптимізму – те, що для свого першого закордонного візиту прем’єр Кобахідзе обрав Брюссель. Крок, який можна трактувати як підтвердження прозахідного курсу Тбілісі", – зазначає Юрій Панченко.

Водночас, додає автор колонки, брюссельські заяви голови грузинського уряду вкрай однозначні: жодних змін до зовнішньої політики вносити не планується.

Так, Грузія не збирається приєднуватися до західних санкцій проти РФ, а підтримка України обмежиться голосуванням із засудженням дій Росії на міжнародних майданчиках (що у Тбілісі називають "політичною підтримкою") та наданням гуманітарної допомоги.

Усе, що виходить за ці межі, у грузинській владі називають "спробами втягнення Грузії у війну". 

Показово, що в Єврокомісії поки уникають критики нового уряду Грузії, пише Юрій Панченко. 

"Логіка дій Брюсселя зрозуміла: там уникають заяв, що можуть трактуватися грузинською владою як "відмова від європейського майбутнього". Яка таким чином легалізує остаточний розворот Тбілісі в бік РФ", – пояснює автор колонки.

Єдине, на чому у Брюсселі роблять акцент – це виконання "домашнього завдання", за результатом якого для Тбілісі мають погодити відкриття переговорів про вступ до ЄС.

Разом із тим така стратегія не враховує одного, але надзвичайно важливого моменту, констатує Панченко: Грузія вже стала важливим елементом у війні РФ проти України та Заходу.

І йдеться не тільки й не стільки про роль Грузії як вікна з обходження санкцій.

За словами редактора, у гучному інтерв’ю американському пропагандисту Такеру Карлсону Владімір Путін намагався донести свої меседжі до тих західних політиків, які досі відстоюють думку про можливість порозуміння з Путіним, навіть ціною поступок з боку України.

"Ця нескінченна мобілізація в Україні, істерика, внутрішні проблеми. Рано чи пізно ми все одно домовимося. І знаєте що? Може, навіть дивно в сьогоднішній ситуації прозвучить: все одно відносини між народами відновляться. Потрібно багато часу, але це відновиться", – переконує Путін не стільки Карлсона, скільки Дональда Трампа.

Для західних політиків, особливо не надто знайомих з українською історією, ця теза може виявитися цілком слушною.

Особливо якщо вона проілюстрована прикладом Грузії.

"Чудовий приклад для політиків на кшталт Дональда Трампа, що не варто витрачатися на допомогу Україні, адже все одно війна рано чи пізно закінчиться, а народи "помиряться".

Не виключено, що це стане одним із ключових знарядь Кремля у пропагандистській війні проти України", – зазначає Юрій Панченко. 

За його словами, Києву варто вже зараз бути готовим протистояти цій тезі: тиснути на ЄС щодо неприпустимості ігнорування відверто проросійської політики Тбілісі, а одночасно – підтримувати проєвропейські рухи грузинської влади. Особливо якщо заяви 24 лютого матимуть продовження. 

Докладніше – у колонці Юрія Панченка Подарунок для роспропаганди: в чому полягає ключова загроза зближення Грузії з РФ.