2 лютого Апеляційний суд Белграда прийняв надзвичайно скандальне рішення. Він скасував попереднє судове рішення про визнання чотирьох колишніх співробітників Управління державної безпеки (включаючи двох її екскерівників) винними у вбивстві журналіста та медіаменеджера Славка Чурувії.

Це вбивство сталося ще 1999 року, коли ще існувала Югославія, а її президентом був Слободан Мілошевич.

Про додаткову точку напруги у відносинах Сербії із Заходом і її можливі наслідки – в статті редактора "Європейської правди" Юрія Панченка Сербський Гонгадзе: які наслідки матиме скандал навколо справи про вбивство журналіста. Далі – короткий її виклад.

Відомого журналіста та засновника кількох видань Славка Чурувію вбили на Великдень 1999 року – під час бомбардування НАТО Югославії.

Деякий час він був у добрих відносинах із президентом Слободаном Мілошевичем, проте згодом, через свої критичні статті про війну у Косові, став особистим ворогом для родини югославського президента.

А ще він мав конфлікт із міністром інформації Александаром Вучичем, теперішнім президентом країни. Останній розробив спеціальний закон про недостовірну інформацію, відповідно до якого видання Чурувії кілька разів штрафували, а в 1998 році були офіційно закриті.

А точніше – були змушені друкуватися за кордоном і нелегально ввозилися у Сербію.

За це у березні 1999 року двох журналістів цих видань та самого Чурувію засудили до п’яти місяців ув’язнення, формально – за порушення громадського спокою. Втім, за сприяння адвокатів цей вирок так і не набрав сили.

А вже 11 квітня Чурувію застрелили "два нападники, вдягнені у чорне і в чорних шапках з прорізами для очей на головах".

Лише згодом, після відставки Мілошевича та відкриття архівів, стало відомо, що за журналістом та його дружиною у три зміни стежили 27 співробітників Управління держбезпеки.

Як виявилося, слідство дійшло висновку, що безпосередніми виконавцями вбивства є колишні співробітники спецслужби Ратко Ромич та Мирослав Курак, а замовниками – керівники Управління державної безпеки Радет Маркович та його белградського відділення Мілан Радонич.

В 2019 році винесли перший вирок. Згідно з ним, замовники вбивства отримали по 20 років ув’язнення, а виконавці – по 30 років.

Варто відзначити, що слідство не стало шукати замовників вбивства серед вищого керівництва країни.

На той момент вдова Мілошевича рятувалася у Москві від ордерів Європолу, а Вучич під час слідства був прем'єр-міністром, а на момент оголошення вироку вже став президентом Сербії.

Втім, і це рішення було нетривалим – апеляція скасувала вирок першої інстанції.

Натомість у 2021 році у повторному провадженні Спецсуд знову визнав винним чотирьох згаданих ексспівробітників спецслужб. Єдина різниця – тепер організаторам вбивства дали по 30 років, а виконавцям – по 20.

Саме це рішення і було скасоване 2 лютого 2024 року. Воно вже не підлягає оскарженню – і це може мати чималі політичні наслідки.

Рішення апеляційного суду дає підстави опозиції говорити про особисту відповідальність Вучича за це вбивство.

Цей скандал не залишиться непоміченим і для Заходу. Може посилити настрої у ЄС переглянути відносини з Сербією.

Це все явно не відповідає планам Вучича. Проте всередині влади Сербії, а особливо в силових структурах, є чимало антизахідних політиків, яких цілком влаштовує розрив із Заходом.

Хай там як, а судове рішення 2 лютого стало ще одним кроком (не першим, але явно й не останнім), яке відводить Сербію від руху до ЄС до альянсу з Росією.

Зупинити цей рух ще можливо, але з кожним таким кроком стає все важче.

Більш докладно – у матеріалі Юрія Панченка Сербський Гонгадзе: які наслідки матиме скандал навколо справи про вбивство журналіста.