Минулого тижня Міжнародний суд ООН у Гаазі ухвалив два рішення у справах проти Росії не на користь України, а до того ж принаймні одне з них здатне завдати прямої шкоди нашій державі.

Проте, трагедії не сталося. Хоч ми й не досягли бажаного успіху в Гаазі, але юридично цей результат не є "поразкою". Утім, державі справді доведеться змінювати стратегію. Бо це, на жаль, не остання справа, результат якої може нас розчарувати.

Про те, чому ж ми не змогли досягти успіху у Гаазі, чи були ці позови помилковими і наперед програшними та чи не є це показником глибших змін читайте у детальному аналізі редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка Провал України у Гаазі: чому ми перестали вигравати суди з РФ та що доведеться змінити. Далі – короткий його виклад. 

За Конвенцією про заборону геноциду Україна формально пройшла на наступний етап, до розгляду справи по суті. 

Відкинувши звинувачення проти РФ, Суд ООН продовжить розгляд позову у частині тверджень України, що вона точно не вчиняла геноциду на Донбасі.

Насправді цей варіант для України є точно не найгіршим.

Бо якщо ми отримаємо рішення на свою користь і його формулювання будуть достатньо чіткими, то це уперше з 2014 року дасть Україні неспростовні (не політичні, а юридичні!) аргументи протидії російській пропаганді. Бо наразі РФ успішно просуває у світі міф про те, що Київ переслідував росіян на Сході, і Москва була змушена втрутитися.

А у тому, що ми виграємо у цьому абсурдному процесі, немає великих сумнівів. Відсутність як "народів Донбасу", так і "геноциду" з боку України підтверджена багатьма інституціями ООН. Аби лише Суд дійшов до рішення по суті справи.

А у другій справі – так званій "Великій справі" – Росію формально визнали винною у порушенні обох конвенцій – про заборону фінансування тероризму та про заборону етнічної/расової дискримінації. 

"ЄвроПравда" публікувала статтю представників команди України у Суді ООН з цього приводу.

Проте, у "Великій справі", і у справі щодо геноциду Суд відкинув більшість українських позицій та тез про російські міжнародні злочини на адресу РФ. І, що найважливіше, він відкинув ключові звинувачення України, які, власне, були основою та причиною скарги до Міжнародного суду.

Настільки негативне для України рішення стало розчаруванням.

З іншого боку, Суд визнав Росію порушницею міжнародного права, і це теж треба враховувати. Просто масштаби цього визнання – менші, ніж розраховував Київ.

Відхиливши українські позови, Суд ніде не визнав правоту та коректність дій Росії. Переважно йдеться про те, що він не може розглядати звинувачення України по суті.

Утім, за епізодами щодо переслідування українців та особливо кримських татар у Криму в рамках "Великої справи" наш позов відхилили саме змістовно. І це створює реальні проблеми.

У Росії з’явився вбивчий аргумент проти усіх доводів України про масові, системні порушення в Криму на етнічний підставі. Бо вони отримали рішення Суду ООН, яке складно чимось перебити.

Києву треба вже зараз готувати нову стратегію дій та комунікації "звичних" кримських проблем. Хоча далеко не факт, що ця стратегія працюватиме краще за попередню.

Це – найочевидніший наслідок нашого провалу в Суді ООН.

Схоже, що ми справді стали заручниками того, що більшість суддів МС ООН є прихильниками консервативного, а не креативного (як це зробила Україна), прочитання норм міжнародного права. І не факт, що інші аргументи їх би переконали.

Тож, з’явилася потреба також переглянути підходи України до міжнародних процесів. 

Крім того, складно позбутися припущення, що одна з причин – загальна зміна ставлення до України у світі. Адже безумовна підтримка Києва світом, на жаль, лишилася десь у 2022 році.

Докладніше – у матеріалі Провал України у Гаазі: чому ми перестали вигравати суди з РФ та що доведеться змінити.