"Франція – це сила миру. Але сьогодні, щоб мати мир в Україні, ми не повинні бути слабкими", – саме так президент Емманюель Макрон пояснює свої заяви про можливу появу французьких військ в Україні.

Ця ініціатива Макрона стала головною міжнародною сенсацією останнього місяця. Загальна реакція Заходу була очікувано критичною. Так само неоднозначно заяву Макрона сприйняли у Франції.

Але звідки у Макрона стільки сміливості й готовності йти проти мейнстриму? Чи можна говорити про остаточну зміну підходів? І чи зможе президент подолати внутрішній та міжнародний опір своїй ініціативі? 

Просто про те, що відбувається, – у відеоформаті на YouTube-каналі ЄвроПравди. Детальний аналіз – у спільній статті редакторів "Європейської правди" Юрія Панченка та Сергія Сидоренка Макрон без червоних ліній: що стоїть за ідеєю президента Франції про війська НАТО в Україні. Далі – короткий її виклад. 

Треба віддати президенту Франції Емманюелю Макрону належне: він зміг відреагувати на зміни і відмовитися навіть від власних ключових позицій.

Слід пригадати, що на початку перебування на президентській посаді Макрон намагався не просто порозумітися з Путіним, а й навіть певною мірою усунути критичний до Росії зовнішній курс Парижа, старт якому дав його попередник, президент Франсуа Олланд. 

Макрон пропонував нову зовнішньополітичну концепцію, яка у відносинах з Росією концентрувалася на діалозі та зближенні, про що він не втомлювався наголошувати у публічних заявах.

І навіть після лютого 2022 року він не втрачав контактів з Владіміром Путіним. Скоріше, він тоді ще перебував у полоні (хибних) ідей про те, що він здатен вплинути на російського президента і зможе переконати його завершити війну. Звідси й заклики "не принижувати Путіна". 

Утім, з часом у Парижі почали розуміти, що ці мрії марні, а дзвінки Макрона не мають жодного ефекту, окрім негативного іміджевого.

І, нарешті, не треба відкидати вплив подій в Африці. Річ у тім, що за останні роки французька "військова дипломатія" зазнала болючих поразок у державах у центрі та на заході Африки, і нерідко її противники мали прямі зв'язки з РФ.

Отже, позиція Франції доволі швидко почала змінюватися – і політично (Париж ще навесні-2022 став одним з адвокатів членства України в ЄС, а 2023-го перейшов до підтримки членства в НАТО), і у матеріальному вираженні.

Франція однією з перших взялася передати Києву артилерію великого калібру. Париж докладав неабияких зусиль для зняття так званої "танкової блокади", тобто небажання Заходу постачати ЗСУ новітні танки, а також погодив постачання так званих легких танків AMX-10 RC, що додало аргументів для постачання Leopard II.

Далі саме Франція разом із Британією розірвала вето на постачання далекобійних ракет SCALP/Storm Shadow.

Але все це дрібниці у порівнянні зі зняттям "табу" щодо направлення військ в Україну.

Попри те, що ініціатива відправити війська в Україну не має потужної підтримки ані в парламенті Франції, ані у французькому суспільстві, є щонайменше три аргументи, які дозволяють сподіватися на успіх.

По-перше, Франція – це колишня імперія, де державна гідність має значення. Погрози російських урядовців зрезонували у Франції. Але замість того, щоб налякати французьке суспільство, ці погрози, схоже, лише посилюють розуміння, що політика РФ є загрозою для Європи, включаючи й Францію.

По-друге, наразі у Франції відсутні будь-які сигнали, що свідчать про незадоволення армії ідеєю направлення в Україну.

Третій аргумент – особливість Франції. Французька армія – єдина у ЄС, що вела активні бойові дії у низці гарячих точок у тій же Африці, де їм нерідко протистояли озброєні Росією підрозділи. 

За всі ці роки французьке суспільство навчилося сприймати військові дії як щось можливе та реальне.

Докладніше – в матеріалі Юрія Панченка та Сергія Сидоренка Макрон без червоних ліній: що стоїть за ідеєю президента Франції про війська НАТО в Україні.