В Туреччині партія влади на місцевих виборах зазнала найбільшої поразки за всі 22 роки свого існування.

Про те, що ці результати виборів означають для центральної влади Туреччини і президента Ердогана, зокрема, нам розповіла старша дослідниця Atlantic Council Євгенія Габер. Радимо подивитися відеоверсію нашої розмови, а текстовий варіант – в матеріалі Туреччина обирає опозицію. Що це змінює та чому партія Ердогана програла. Далі – основні її тези.

Місцеві вибори в Туреччині, які відбулися 31 березня, дійсно виявилися визначальними. 

Наприклад, вперше за дуже багато років опозиція – Республіканська народна партія – вийшла на перші позиції по всій країні, набравши 37,8% проти 35,5% у Партії справедливості та розвитку президента Реджепа Таїпа Ердогана.

Опозиція контролюватиме 35 адміністративних центрів з 81, включно з Анкарою, Стамбулом та найбільшими містами-мільйонниками країни, тоді як владні кандидати перемогли лише у 24.

Важливо також, що вперше турецька опозиція перестала бути "партією берегового поясу". Окрім цих вже традиційних для себе муніципалітетів, опозиція на додачу виграла декілька провінцій в Центральній Анатолії.

Нарешті, несподіванкою цих виборів став неочікувано високий результат Нової партії добробуту Фатіха Ербакана – вона посіла третє місце в загальнонаціональному заліку. Це нещодавня реінкарнація ісламістської Партії добробуту його батька, колишнього прем’єра Туреччини Неджметтіна Ербакана.

У 1998 році Ербакану-старшому було заборонено займатися політичною діяльністю за спробу порушення світського режиму, а після закінчення терміну заборони він брав участь у створенні Партії справедливості та розвитку Ердогана. 

Президент Реджеп Таїп Ердоган вже заявив, що уроки з цих виборів будуть винесені, а такий результат не стане кінцем для партії, але точно стане поворотним моментом – часом зупинитися, озирнутися назад та зрозуміти, чому це стало можливим.

Нинішній успіх опозиції пояснюється насамперед економічними проблемами.

Також значною мірою це голосування стало дещо спізнілою відповіддю на наслідки землетрусу, що стався 6 лютого минулого року в багатьох регіонах Східної Туреччини. Процес відновлення триває не так швидко, як обіцяли. 

До того ж є запит до змін, до нових облич і у владі, і в опозиції.

До речі, опозиція провела роботу над помилками після президентських виборів – відбулася зміна керівництва Республіканської народної партії.

Якщо ж описувати зовнішній курс переможця виборів – Республіканської народної партії, то кемалісти традиційно прагнуть посилення діалогу зі Сполученими Штатами та Європейським Союзом. Ця партія загалом засуджує російську агресію та підтримує територіальну цілісність України.

Але не варто їх ідеалізувати – у партії Ататюрка є достатньо сильне лівацьке крило, яке відстоює збереження зв'язків з Росією та нинішньої політики балансування.

І не варто забувати, що якими б сенсаційними не були ці результати, це лише місцеві вибори. Натомість наступні президентські та парламентські пройдуть аж у 2028 році.

Тож Ердоган має достатньо часу на аналіз та виправлення помилок. І він має реальні шанси підкорегувати свою політику, відновивши підтримку виборця.

Проте загальна динаміка для партії влади є невтішною.

Попри те, що нині Ердоган заявляє, що не збирається йти на новий термін у 2028 році, зараз у Туреччині обговорюють не просто нові зміни до конституції, а навіть написання нової.

Відтак це могло би стати підставою для надання Ердогану можливості знову балотуватися на президентську посаду у 2028 році.

Але якщо цього не відбудеться, то у контексті того, хто може стати наступником Ердогана, найчастіше називають Сельчука Байрактара, засновника компанії "Байкар Макіна", добре відомої в Україні завдяки безпілотникам "Байрактар".

Потенційний "наступник" Ердогана займає абсолютно проукраїнську позицію.

Докладніше – у матеріалі Туреччина обирає опозицію. Що це змінює та чому партія Ердогана програла.