Хто на Заході неадекватно відреагував на загибель президента Ірану та чому

Загибель в авіакатастрофі кількох керівників Ірану – держави, що відкрито підтримує путінську Росію та постачає їй зброю для війни проти України, – змусила багатьох українців замислитися про те, чи є адекватним сприйняття реальності з боку низки західних політиків та посадовців.

Після того як Тегеран офіційно підтвердив загибель президента країни та глави МЗС, європейські топполітики почали наввипередки висловлювати іранцям свої співчуття, аж до "солідарності" з ними. І навіть США, попри імідж публічних ворогів Ірану, вдалися до жестів поваги до політика, що не без підстав має прізвисько "тегеранський м'ясник".

Докладно про реакцію західних політиків на загибель президента Ірану і те, про що вона свідчить, читайте в статті редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка Під прикриттям "гуманізму". Як політики ЄС та НАТО зганьбилися після смерті президента Ірану. Далі – стислий її виклад. 

Чи можливо уявити, що у 1945 році західний лідер висловлює співчуття народу Німеччини через "трагічну смерть" Адольфа Гітлера?

Саме таке співчуття німцям скерував тодішній очільник уряду Ірландії Еймон де Валера – для цього він особисто відвідав посла Третього рейху в Дубліні 2 травня 1945 року – за два дні після того, як Гітлер застрелився у бункері. А на додачу 3 травня до посла завітав президент цієї країни Дуглас Гайд, щоб також поспівчувати тому через трагічну загибель лідера нацистів.

Звісно ж, приклад Дубліна ніхто з партнерів не підтримав. А за п'ять днів Німеччина підписала безумовну капітуляцію.  

Доучора було важко повірити, що "ірландська ганьба" перетвориться на стратегію Заходу.

Катастрофа гелікоптера, в якій втратили життя кілька топпосадовців Ісламської республіки Іран, у тому числі її президент Ібрагім Раїсі та очільник МЗС Хусейн Амір-Абдуллахіан, засвідчила серйозні проблеми. Величезна кількість західних лідерів та дипломатів добровільно взяли на себе роль Ірландії зразка 1945 року.  

Так, йдеться (поки що) не про Путіна. Але Ібрагім Раїсі – не менш токсичний, антизахідний та антидемократичний лідер, відповідальний за тисячі смертей у себе на батьківщині.

Раїсі є співвідповідальним за смерті за кордоном, у тому числі в Україні, адже він є президентом з 2021 року та підтримував військову допомогу Ірану російській загарбницькій війні.

Його смерть, втім, засвідчила, що для сучасних європейських політиків нескладно забути про злодіяння, скоєні міжнародним лідером на посаді. Співчуття висловили президент Європейської ради Шарль Мішель і глава дипломатії Європейського Союзу Жозеп Боррель. Подібні заяви зробили й інші західні лідери.

Наразі є тільки одна держава, яка публічно заявила, що смерть іранського президента – не привід для скорботи. Це Литва.

Від інших країн з цією логічною та очевидною думкою виступили лише політики поза урядом. Чудовий приклад здорової логіки – коментар Майка Пенса, колишнього віцепрезидента США.

"Президент Ірану Раїсі вмер, і світ від цього став безпечнішим", – заявив Пенс.

До речі, про позицію США треба згадати окремо. Ця держава офіційно зараховує Іран до "вісі зла" – і тривалий час утримувалася від заяв та жестів щодо цієї катастрофи. Аж доки її не поставили перед вибором на засіданні Ради безпеки ООН – і в цей момент категоричність зникла. Хоча якраз заява з Вашингтона стала відносно притомною.  

Уся ця історія насправді є дуже показовою. У тому числі для України – бо занурює в реальність міжнародних відносин. Ці реалії, на жаль, украй цинічніші, і у них майже не лишилося місця цінностям та принципам. Точніше, ці принципи є у багатьох, але щойно політик стає урядовцем і починає представляти державу у світі – вони зникають.

Докладніше – в матеріалі редактора "Європейської правди" Сергія Сидоренка Під прикриттям "гуманізму". Як політики ЄС та НАТО зганьбилися після смерті президента Ірану.