Чому у Вірменії спалахнули протести і чи вдастся Москві зберегти вплив на країну

У Вірменії про свої амбіції стати прем’єр-міністром замість Нікола Пашиняна заявив архієпископ Вірменської апостольської церкви (ВАЦ) Баграт Галстанян.

Представник Церкви (інституту, який традиційно має високу підтримку в суспільстві) виглядає ледь не як останній шанс Москви зберегти свій контроль над Вірменією.

Про антиурядові протести вірмен і підвищення градусу напруги у відносинах Москви з Єреваном, читайте в статті редактора "Європейської правди" Юрія Панченка Єпископ на чолі опозиції: чи зупинять нові протести розворот Вірменії на Захід. Далі – стислий її виклад. 

Протести у Вірменії тривають вже понад місяць.

Старт їм дав початок робіт із розмежування кордону між Вірменією та Азербайджаном. Зауважимо, що це розмежування є вкрай важливим для самої Вірменії, оскільки лише за цієї умови можливе підписання мирної угоди з Азербайджаном, а в перспективі – і з Туреччиною.

Втім, процес розмежування виявився відмінним від того, що обіцяла вірменська влада.

Від початку там анонсували, що реальні роботи з розмежування та можливі обміни територіями будуть відбуватися лише після завершення переговорів та досягнення компромісу з усіх суперечливих питань.

Однак 19 квітня вірменська влада заявила, що погодила делімітацію кордону в Тавушській області, внаслідок чого чотири села (точніше, територія, на якій раніше були чотири села) перейдуть під контроль Азербайджану.

І вже за декілька днів у цьому регіоні розпочалися роботи з демаркації кордону, які завершилися минулого тижня.

Вірменське суспільство обурило не так сама по собі необхідність повернення цих територій (адже села, що знаходились там, у радянський період входили до складу Азербайджанської РСР, а розмежування має відбуватися саме за радянськими кордонами), як одноосібність поступок Вірменії.

Вірменська влада порушила декларований нею принцип. Де гарантії, що подібний тиск з боку Баку не стане регулярним?

І при цьому Єреван пішов на здачу територій без гарантій аналогічних кроків з боку Баку. Нагадаємо, що у 2021 році азербайджанська армія захопила низку стратегічних позицій на кордоні з Вірменією, просунувшись, як запевняють в Єревані, вглиб вірменської території.

Ніяких гарантій повернення цієї території наразі немає.

Як наслідок, масові протести у Тавушському регіоні обернулися походом на Єреван. А лідером протестувальників став глава місцевої єпархії ВАЦ.

Чи можна назвати його "проєктом Кремля"?

Попри те, що прямих доказів цього немає, очевидно, що ці протести вигідні Москві. Адже архієпископ Баграт Галстанян не збирається вести країну на Захід, а скоріш намагається зберегти ситуацію, коли гарантом безпеки Вірменії залишається РФ.

І той факт, що парламентська опозиція (яка є досить проросійською) досить швидко підтримала протест Галстаняна, теж є досить показовим аргументом на користь цієї версії.

Інше питання, чи несуть нинішні протести загрозу чинній владі Вірменії. І так, і ні. Про це в повній версії статті. 

Нинішні протести збіглися у часі з черговим загостренням у відносинах з РФ.

Каталізатором кризи став білоруський диктатор Александр Лукашенко, який 16 травня в Азербайджані зробив заяву, яку можна трактувати як те, що він ще до початку другої карабаської війни знав про плани Баку та підтримував їх.

У відповідь прем’єр Нікол Пашинян атакував не лише Білорусь, а й РФ: "Я знаю щонайменше дві країни ОДКБ, які брали уча сть у підготовці війни проти нас". 

Згодом Росія відкликала свого посла з Вірменії "для консультацій". Такий демарш на пострадянському просторі РФ робила лише щодо двох країн: Грузії та України. Схоже, у Кремлі всерйоз розлючені нинішнім курсом Вірменії та шукають шляхи для її "покарання".

Докладніше – в матеріалі Юрія Панченка Єпископ на чолі опозиції: чи зупинять нові протести розворот Вірменії на Захід.