Клімкін про результат Саміту миру, важелі впливу на "незахідні країни" і позицію Китаю

Саміт миру, що відбувся у Швейцарії, став важливою подією для України (ЄвроПравда детально про це розповідала), але він точно не став завершенням процесів. Радше, його початком.

Попереду – виклики, до подолання яких варто готуватися вже зараз. А передусім – усвідомлювати, чого чекає від України світ і як ми можемо змінити ці очікування на свою користь.

Про все це, про можливість "заморозки" війни та ставлення до переговорів тощо редактор ЄвроПравди Сергій Сидоренко поговорив з Павлом Клімкіним, очільником МЗС України у 2014-19 роках. Пропонуємо подивитися відео розмови, яка відбулася в Одесі на полях Чорноморського безпекового форуму, а текстовий виклад тез дипломата – в матеріалі Клімкін: "Україні доведеться дійти до переговорів із Росією. Головне – вести їх з позиції сили". Далі – короткий виклад основних його тез. 

Найважливіший результат Саміту миру – це сам саміт, тобто те, що він відбувся.

Це дає нам майданчик, який наразі не має прямих аналогів. Це майданчик, де є як Захід, так і незахідні країни. Оскільки наш вплив на геополітику, обмежений, то використовувати такі формати дуже правильно.

Чи відповідає цей саміт очікуванням? Можна говорити, що у логіці "зрада-перемога", він точно є перемогою.

Але перемогу потрібно втримати.

Цей дійсно унікальний процес треба довести до того, щоб він був помітний, мав вплив. А для цього нам треба переконати партнерів, що справедливий мир потрібен не тільки нам, а й їм. Особливо коли ми говоримо з "незахідним світом".

Словом, ми маємо подавати це не тільки через призму України, а й через призму того, що вся система не працює.

Важливо, що саміт відбувся попри всі спроби з Кремля його торпедувати, а спроби були серйозні.

Пекін також не хотів його успіху, але причини і логіка за цим абсолютно інша.

Пекін не хоче перемоги України, але він не хоче і російської перемоги.

Китай хоче своєї власної перемоги у довгостроковій перспективі. А Росію він буде і далі використовувати як інструмент досягнення своїх цілей, ослаблюючи Захід з її допомогою.

Також Китай відіграє фундаментальну роль в підтримці російського ВПК.

Пекін насправді не хоче руйнації Заходу як екосистеми. Ні, Китай хоче мати вплив на прийняття світових рішень приблизно на рівних засадах із Заходом.

А Росія хоче його зруйнувати. Тож міжнародне посилення Росії не входить у плани Китаю.

Фінальна мета процесу, який розпочав Саміт миру – дійти до переговорів із Росією з позиції сили і на наших умовах.

Таким є розуміння Заходу, і таким є розуміння України.

Захист України від РФ стає для Європи частиною логіки самозбереження. На кону насправді існування колективного Заходу в XXI столітті. Держави Заходу зрештою розпочали піднімати ставки.

Значна частина наших західних друзів не бачить ресурсів, ані військових, ані фінансових, ані людських, у такому обсязі, який дозволяв би нам вийти на кордон, уникнувши небажаної ескалації.

А це центральна логіка Заходу – уникнути небажаної ескалації з ядерною державою, такою як Росія.

Тож не дивно, що частина Заходу допускає якийсь варіант заморозки.

Але позитивним є те, що навіть ті, хто припускає заморозку, кажуть, що Україна їх має вести з позиції сили. 

Я насправді бачу на Заході сприятливу для нас тенденцію.

Мейнстримом стає думка, що з Росією можна і потрібно говорити, але з позиції сили, без компромісів і базарних розмінів.

Повна версія – в матеріалі Клімкін: "Україні доведеться дійти до переговорів із Росією. Головне – вести їх з позиції сили".