Як Макрон на тлі погроз імпічментом бере політичну ситуацію у Франції під свій контроль

Ліва опозиція у Франції оголосила про плани добиватися імпічменту президента Емманюеля Макрона.

Причиною такого кроку є відмова президента вносити на посаду прем’єра узгоджену всіма партіями блоку "Новий народний фронт" (ННФ) кандидатуру Люсі Касте.

За логікою лівих, президент зобов’язаний внести її кандидатуру через те, що блок здобув перше місце на нещодавніх парламентських виборах.

Однак сам Макрон – іншої думки. Він заявив, що не вважає, що парламентські вибори мають переможця. 

Про те, як Емманюель Макрон, не вигравши парламентські вибори, крок за кроком бере політичну ситуацію у Франції під свій контроль, читайте в статті редактора "Європейської правди" Юрія Панченка Імпічментом не залякати: як Макрон змушує опонентів створити зручний для себе уряд. Далі – стислий її виклад.

Президент Макрон "повинен знати, що всі конституційні засоби будуть використані для його звільнення, не буде покори його ганебному кроку проти основного правила демократії: у Франції єдиним господарем є народне голосування".

Статтю з такою гучною заявою написали ліві політики, включаючи лідера партії "Нескорена Франція" Жана-Люка Меланшона, для газети The Tribune Sunday.

Серед іншого, главу держави звинувачують в "інституційному перевороті проти демократії", вираженому в тому, що він відмовився "взяти до відома" результати парламентських виборів.

Певною мірою заява про можливий імпічмент стала для лівих кроком безвиході – ННФ має у Національному зібранні лише 193 мандати, тоді як для більшості необхідно 289.

Для отримання більшості потрібне залучення до коаліції центристів або правих партій, проте із цим у ННФ явно є проблеми.

І це дало Макрону підстави відмовитися від висунення кандидатури Касте.

Ймовірність сценарію, за яким ідею відсторонити Макрона від посади підтримають по дві третини депутатів і в Національному зібранні, і в Сенаті, фактично є нульовою.

Призначення уряду, навіть за найоптимістичнішими оцінками, відбудеться тільки на початку вересня. Президент Франції покликав усі парламентські партії до себе на консультації на 23 серпня.

Одне з найпоширеніших пояснень такої паузи – відсутність згоди потенційних союзників на реалізацію політичного плану Макрона.

Цей план полягає у тому, що "Новий народний фронт" розколюється, причому помірковані ліві – соціалісти та екологи – створюють коаліцію з президентським блоком. В ідеалі до них приєднуються і "Республіканці" – точніше, та частина правоцентристської партії, яка відмовилася йти на альянс з ультраправими.

У разі реалізації такого сценарію нова коаліція матиме не менше 400 мандатів, що суттєво перевищує парламентську більшість. А головне, ані ліві, ані праві не матимуть у ній блокуючого пакета – і це має додатково збільшити можливості для президента.

Проте реалізація такого плану не стало легким завданням.

Крім того, в запасі у Макрона є й інша опція – добиватися коаліції з "Республіканцями", щоб потім доєднати до неї лівих. Це гірший варіант, оскільки праві мають меншу кількість мандатів.

Але схоже, що у Макрона розглядають і цей варіант.

Невипадково серед ймовірних кандидатів у прем’єри фігурують аж двоє топпредставників "Республіканців".

Ще півтора місяця тому було складно уявити, що президент Макрон збереже свій вплив на політичні процеси.

Проте, не вигравши вибори, він поступово виграє у післявиборчих переговорах.

Докладніше – в матеріалі Юрія Панченка Імпічментом не залякати: як Макрон змушує опонентів створити зручний для себе уряд.