Як поляки сприймають історичну суперечку з Україною – погляд з Варшави

До вступу в ЄС Україна має вирішити проблемні історичні питання з Польщею – таку заяву нещодавно зробив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.

Нова польська влада активізувала тиск на Київ, вимагаючи насамперед скасування мораторію на пошуково-ексгумаційні роботи на Волині.

Чи буде скасування цього мораторію достатньо для зняття Польщею всіх "історичних" претензій до України? Чи "увійде Україна в ЄС із Бандерою"? Чи Польща натомість почне виконувати свої погрози, блокуючи наш шлях до Євросоюзу?

Про це редактор "Європейської правди" Юрій Панченко поговорив з Лукашом Адамським, заступником директора Центру діалогу імені Юліуша Мерошевського.

Радимо подивитися повний запис розмови у студії "Європейської правди". А ключові тези заяв польського історика – в матеріалі "До ЄС із Бандерою": польський погляд на "історичний" конфлікт з Україною. Далі – короткий виклад матеріалу. 

В першу чергу претензії з польського боку стосуються лише одного питання – запровадженого Україною мораторію на пошукові та ексгумаційні роботи.

Проблема полягає в тому, що кількадесят тисяч цивільних громадян, перш за все це були поляки, не можуть бути належним чином поховані в Україні.

І саме про це говорив прем'єр Туск.

Треба нагадати, що ця проблема виникла через масову руйнацію і польських пам'ятників в Україні, й українських пам'ятників у Польщі у 2015-2017 роках.

І як відповідь на нищення українських пам’ятників у Польщі і на дуже поспішне розслідування тих злочинів Україна ввела так звані мораторії на проведення пошукових робіт та ексгумацій тіл тих поляків, які були вбиті у 1943-45 роках бійцями УПА. Треба провести спочатку ці пошуки.

І з того часу ця проблема існує в наших відносинах.

В польському суспільстві існує консенсус, що треба тиснути на Україну, щоб нарешті отримати дозвіл на пошукові роботи та ексгумації, а зрештою створити цвинтарі жертв Волинського злочину.

Позиція України відома: нам кажуть, що оскільки українські пам'ятники в Польщі були зруйновані, їх треба відновити. Принаймні ті, які були поставлені легально, їх там буквально було декілька.

Один із них розміщений на горі Монастир за декілька кілометрів від кордону – могила солдатів Української повстанської армії, які загинули в боях з НКВС.

Ця могила спочатку була зруйнована, потім її відновили, але він не точно такий, як був раніше. І це в Україні вважають причиною того, чому не можна відновити ексгумації. 

Отже, з одного боку, йдеться про дозвіл на поховання людей, чиї кістки валяються десь там. А з іншого боку – маємо суперечку про те, який вигляд має мати могила, яка існує.

Це викликає величезне обурення польської громадської думки і це спонукає політиків перейти до стратегії прямого тиску на Україну.

Чому Польща не може виконати своїх обіцянок, зокрема щодо пам’ятника на горі Монастир? Польський інститут національної пам'яті стверджував, що щодо цієї могили є певні сумніви і потрібно провести якісь додаткові дослідження. 

Щодо Степана Бандери, то при всій моїй негативній оцінці його ролі я вважаю, що він не є головною проблемою для польсько-українських відносин.

Більшою проблемою є Роман Шухевич, який давав злочинні накази (це твердження не поділяє більшість українських істориків. – Ред.), але не Бандера. З Шухевичем складніша справа, але водночас він не є таким популярним в Україні.

Натомість, я повторююся, польські політики розуміють, що Україна повинна бути і в НАТО, і в ЄС. І я вважаю, що вони розуміють, що питання національної пам'яті потребує діалогу, але це не може блокувати безпекові питання. 

Але питання ексгумацій викликає такі емоції, що часто ускладнює раціональну оцінку мотивації України.

Докладніше – в матеріалі "До ЄС із Бандерою": польський погляд на "історичний" конфлікт з Україною.